З 1859 р. О.О. Потебня читав лекції з історії російської мови студентам історико–філологічного факультету. Після захисту магістерської роботи «О некоторых символах в славянской народной поэзии» з 1861 р. був призначений ад’юнктом Харківського університету, згодом доцентом кафедри слов’янського мовознавства та секретарем історико–філологічного факультету. У 1862–1863 рр. перебував у науковому відрядженні в Німеччині, де вивчав санскрит, порівнював його зі старослов’янською, давньогрецькою, латинською мовами. Після захисту в 1874 р. докторської дисертації О.О. Потебня професор кафедри російської мови і словесності Харківського університету. Член–кореспондент Імператорської Петербурзької Академії наук. Один із засновників Харківської громади, Харківського історико–філологічного товариства, яке очолював у 1877–1890 рр.
Вагомим здобутком вченого–мовознавця залишається посутній внесок у різні розділи науки — загальне мовознавство, психолінгвістику, етимологію, історичну граматику та діалектологію східнослов’янських мов, порівняльно–історичне мовознавство. На думку академіка Дмитра Багалія, яку і нині поділяють вчені, професор О. Потебня випередив сучасне йому мовознавство: проник у суть та еволюцію мови. Наполягав на опануванні студентами української мови, доводячи, що без її знання «всі українські устремління будуть збудовані на піску».
Олександр Потебня був винятковою особистістю, володів широкими знаннями з різних галузей науки. Мав, визнаний його учнями, неповторний та особливий талант до викладання та проведення лекцій. На факультеті професор виборов право самому обирати тематику навчальних напрямків. Переважно, це були спеціальні курси та лекції з пропедевтики (попередній вступний курс, що систематизовано і в доступній формі викладає її основи, готуючи до глибокого вивчення дисципліни). В аудиторії професору вдавалося залучати студентів до вдумливої роботи, заснованої на взаємодії з лектором. У діалогах, бесідах він вражав співрозмовників глибиною думки і простотою її подання. Колеги відвідували його лекції, сподіваючись бути свідками імпровізації великого майстра слова.

«Велетнем думки і слова» називав його професор Микола Сумцов. «Потебня цілком належить до тих славних діячів… що їх імення й пам’ять вимагають любові і подяки». Подвижниця української просвітницької роботи, організаторка освітніх і культурних закладів у Харкові, Христина Алчевська згадувала: «Він привертав до себе найпалкіші симпатії молоді і коли говорив нам про історичне минуле нашої батьківщини, про нашу пісню, про нашу поезію та закликав нас до вивчення її, до любові до неї, ми захоплено слухали його цілими годинами. І я певна, що кожен із нас присягався в душі в ці хвилини присвятити цій батьківщині всі свої сили, віддати їй усе життя».
Рідкісною рисою для університетського викладача ХІХ століття була притаманна йому внутрішня незалежність. Олександр Опанасович не терпів догм, ідолопоклонства в житті та науці. «Деякі з молодих вчених хочуть захищати науку так, немов вона була їхньою жінкою або тещою. Захищайте не науку, а свободу і самі будете внутрішньо свободними».

Душевно добрий, він був суворим у принципових питаннях. Коли дізнавався, що хтось із його оточення допустився до брехні або лайки, то ігнорував ту людину, не подавав руки, немов забував про її існування. Ця риса надавала Потебні великого морального авторитету і в університеті, і в суспільстві.
Знайомі запам’ятали Олександра Потебню як привітного господаря затишного будиночка по вулиці Підгорній, який зусиллями дружини Марії Францівни перетворився на квітучий сад. У домі був рояль, навколо якого часто збиралися друзі, колеги. Олександр Опанасович обожнював музику, малярство, поезію.

Помер Олександр Потебня після важкої хвороби о 16 годині 11 грудня 1891 р. Втім для більшості харківців трагічна новина була досить несподіваною. У некролозі університетські колеги називали О. Потебню невтомним трудівником науки впродовж 30–річної науково–літературної діяльності. Один із найвидатніших вчених сучасності, він створив наукову школу, залишив значну українознавчу спадщину. Завдяки йому українська філологія завоювала авторитет у слов’янському світі, вийшла на загальноєвропейський рівень.

Ідеї О.О. Потебні окреслили нові напрями досліджень і лишаються актуальними й у наші дні. Інституті мовознавства НАН України, який отримав ім’я вченого 1945 р., традиційно проводить Потебнянські читання, друкує їх матеріали. Сьогодні Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України розпочинає третю сесію Потебнянського колегіуму — п’ятиденної лінгвістичної школи, покликаної ознайомити всіх зацікавлених українців з останніми здобутками мовознавчої науки. Таким чином, освоєння досягнень велетня думки і слова триває.

Підготував Ігор Шуйський доктор філософії в галузі історії, голова Регіональної комісії з реабілітації жертв політичних репресій при ХОВА, провідний науковий редактор Комунального підприємства «Регіональний інформаційний центр» Харківської обласної ради, почесний член Національної спілки краєзнавців України

Фото і коментарі:
1. Олександр Опанасович Потебня (1835–1891).
2. У ранньому віці хлопчик з родиною перебрався до повітового міста Ромен Полтавської губернії. Олександр Опанасович пишався козацьким корінням свого роду. «По батькові й матері я належу до дрібних помісних дворян, які перетворилися у ХVIII ст. з козацтва… Моє прізвище одного з моїх предків, що він одержав його мабуть серед кінного козацтва». Походження слова «потебня» татарське. Те саме в українців «тебеньки» — «крило сідла», пояснював вчений у одній з етимологічних розвідок. Старовинна частина м. Ромни. Фрагмент листівки поч. ХХ ст.
3. Обкладинка книги професора Миколи Сумцова «Велетень думки і слова О.П. Потебня (1835–1891)» (Харків, 1922). Робота присвячена тридцятиріччю з дня смерті видатного українського мовознавця і громадського діяча Олександра Потебні. Висвітлено основні етапи його діяльності та наукові зацікавлення, подано оцінки його спадщини іншими дослідниками. «Спиняючись на слові Потебня вияснив велике значення його для розвитку думки й національної самосвідомості». Автор вважав його європейською величиною і «незабаром Потебня в західній науці займе першорядне місце… поруч славних його попередників Якова Грімма і Вільгельма Гумбольдта».
4. У Київському районі м. Харкова вулиця, по якій проживала сім’я Потебні, названа його ім’ям. Про це нагадує меморіальна дошка, встановлена в 1985 р. до 150–річчя науковця. «На цій вулиці в будинку № 4 з 1870 по 1891 рік жив і працював видатний вчений–мовознавець Олександр Опанасович Потебня (1835–1891 рр.)».
5. Поховали Олександра Опанасовича на старовинному цвинтарі. Згодом кладовище ліквідували, а могилу перенесли на 13 кладовище м. Харкова. На фото пам’ятник на могилі О.О. Потебні. Вікіпедія.