За життя Григорій Косинка опублікував близько двадцяти збірок новел і оповідань. У 1925 р. він нотував: «Мрію написати колись бодай одну повість та десятків зо два оповідань — написати їх так, щоб авторові не соромно було говорити з імені української літератури, не соромно носити почесне ім’я письменника: цього імені, на мою думку, я ще не заслужив, як не заслужили його й деякі безпардонно прославлені сучасні письменники».

Арешт і смертний вирок чоловікові в грудні 1934 р. були особистим потрясінням, сімейною трагедією Тамари Михайлівни. Ризикуючи без перебільшення життям, вона зберегла нащадкам артефакти, документальні матеріали 1920–30–х рр. А після реабілітації розстріляного за сфабрикованим звинуваченням Григорія Косинки, наполегливо досягала мети, публікуючи твори письменника. На початку 1970–х рр. вона домоглася встановлення в Києві меморіальної дошки, відкриття погруддя письменнику.

Головним і неоціненним внеском Т. М. Мороз–Стрілець до скарбниці української культури є опублікована в 1989 р. книга нарисів «Голос пам’яті». Спогади про Григорія Косинку та однодумців, з якими його поєднали дружні, творчі стосунки. Талановита письменниця й літературознавиця документально відтворила атмосферу суспільного та літературного життя трагічної епохи.

Пристрасть до збирання відомостей про яскравих представників української літератури успадкувала від чоловіка. Григорій Косинка щиро цінував автографи, дарчі написи на титульних листах книжок добрих знайомих, письменників, які за життя ставали класиками — Ольги Кобилянської, Василя Стефаника, Павла Тичини, Марка Черемшини. Частина особистої бібліотеки письменника, його документи, листування, а також предмети, якими він користувався: кишеньковий годинник, попільниця, настільна лампа, письмове приладдя (всього 109 найменувань) Тамара Михайлівна передала на зберігання до особистого архівного фонду Г. Косинки в Центральний державний архів–музей літератури і мистецтва України в м. Києві.

Художня образність, побудована на достовірному фактичному матеріалі — найголовніші й найцінніші риси спогадів Тамари Мороз–Стрілець. «Їхнім джерелом, першопоштовхом, часто буває не пам’ять, а архівний документ, спогади інших осіб. Тамара Михайлівна — сумлінний літературознавець. Знайдений документ, дарчий напис на книжці, посвята, спогад сучасника збуджують і активізують її пам’ять — і вже відомий факт обростає цікавими і новими подробицями, нюансами, розширює і поглиблює наші знання про людей, про той чи інший твір, відому подію», відзначив рецензент книги кандидат філологічних наук Василь Яременко. У спогадах було опубліковано 78 коротких біографій діячів українського літературного руху. Опублікувала ілюстративні матеріали, які допомогли зібрати колеги по роботі у Харківській науковій бібліотеці ім. В.Г. Короленка, де Тамара Мороз–Стрілець працювала старшим бібліографом. Презентація нового видання наприкінці 1980–х рр. безсумнівно вплинула на свідомість українців, на їх прагнення до незалежності України.

Пророчою у житті Тамари Михайлівни стала цитата з Косинчиного твору «Гармонія»: «Я тільки хочу, щоб ти — а ти молодий і житимеш — побачив, де лежить правда». І вона дожила до часів незалежності України, коли імена письменників «Розстріляного Відродження» назавжди увічнили мистецький пантеон 20–х — 30–х рр. ХХ століття.

Підготував Ігор Шуйський доктор філософії в галузі історії, голова Регіональної комісії з реабілітації жертв політичних репресій при ХОВА, провідний науковий редактор Комунального підприємства «Регіональний інформаційний центр» Харківської обласної ради, почесний член Національної спілки краєзнавців України

Фото і коментарі:

1. Обкладинка книги «Голос пам’яті» (1989). У 1992 р. авторку книги Т.М. Мороз–Стрілець відзначено літературною премією ім. Дмитра Загула.
2. Григорій Косинка (1899–1934). Фото 1926 р.
3. Тамара Мороз–Стрілець (1905–1994). Фото 1936 р.
4. Обкладинка збірки Ф. Якубовського «Силуети сучасних українських письменників» (1928). Ілюстрація з книги Т. Мороз–Стрілець «Голос пам’яті».
5. Тамара Мороз–Стрілець протягом десятиліть намагалася дізнатися про таємне місце поховання розстріляних НКВС українських діячів. Нарешті вона довідалась про вірогідну могилу 28 розстріляних на дільниці № 7 у північно–східному кутку Лук’янівського кладовища у Києві. На роковини трагедії, 18 грудня 1994 р., там було встановлено великого дерев’яного хреста із табличкою з іменами всіх страчених. У 2009 р. Трускавецька організація Всеукраїнського «Меморіалу» ім. Василя Стуса відновила могилу, встановивши дубовий хрест і новий вказівник з прізвищами розстріляних. Фото Ігор Мельник, «Кіровські» розстріли у Києві».