У Харкові він придбав земельну ділянку по вулиці Садовій, спорудив дім, у якому проживав з дружиною Ольгою Григорівною і донькою Марією. У будинку, який до сьогодні не зберігся, йому судилося прожити до смерті, переживши близьких.

Харківський період роботи художника вважається найплодовитішим. Не полишаючи викладання і володіючи всіма академічними техніками живопису, Д. Безперчий створював пейзажі, акварелі, портрети. Готував ілюстрації книг. Розписав церкви при навчальних закладах, у яких працював. Також розписував храми у селах Слобожанської України.

Ім’я Дмитра Безперчого стало відомим далеко за межами Харківщини. Одним з найкращих його учнів був видатний майстер живопису Генріх Семирадський, який завжди відчував вдячність до свого вчителя. Про це зі столиці Італії він написав до Харкова у 1896 р. «Ставши на ноги, я мав нагоду на кожному кроці переконуватися в розумності принципів, що Ви мені дали. Принципів широких, що уможливлювали одночасно розвиток уяви й техніки і вимагали паралельної вправи в рисункові, в малюванні, та в композиції. Вся моя послідуюча мистецька діяльність утворилася на цих, вами посіяних, принципах. Ви легко зрозумієте після цього, високоповажний друже й учителю, скільки глибокого признання до вас у моїй душі».

Помер Дмитро Безперчий 17 вересня 1913 р. Похований в Харкові на Іоанно–Усікновенському кладовищі поруч із дружиною. Мистецьку спадщину, яка склала до 100 картин, передали до Музею красних мистецтв і старожитностей Харківського університету. Звідки роботи Д. Безперчого потрапили до художніх музеїв Харкова, Києва, Сум. На жаль, більшість робіт загинула в полум’ї Другої світової війни.

З легкої руки професора Дмитра Багалія, який згадав Д.І. Безперчого у «Історії Слобідської України» як автора картин, що зберігались у відділі української старовини університетського музею мистецтва, ім’я художника закарбувалося у пам’яті поколінь. На його честь названі вулиця, в’їзд і провулок Слобідського району м. Харкова.

Підготував Ігор Шуйський доктор філософії в галузі історії, голова Регіональної комісії з реабілітації жертв політичних репресій при ХОВА, провідний науковий редактор Комунального підприємства «Регіональний інформаційний центр» Харківської обласної ради, почесний член Національної спілки краєзнавців України

Фото і коментарі:

1. Автопортрет Дмитра Івановича Безперчого. 1846 р. Полотно, олія. Харківський художній музей.
2. Д. Безперчий. «Бандурист». 1860 р. Сумський художній музей; другий варіант роботи зберігається у Національному художньому музеї України. Відома картина, репродукції якої завдяки зображенню на поштових листівках були широко доступними.
3. Д. Безперчий. «На селі». З книги Д. Антоновича «Дмитро Безперчий (1825–1913)». Прага, 1926. (Серія «Майстри українського мистецтва»).
4. Учень Д. Безперчого, видатний майстер живопису Генріх Семирадський. Фото 1875 р.