Однією із найжахливіших і наймасштабніших трагедій, що залишила глибокий слід у пам’яті українського народу, є Голодомор 1932–1933 рр. Мільйонами людських життів, переважно сільського населення, заплатили українці за прагнення до свободи, вільної праці. Радянська влада протягом десятиліть докладала значних зусиль, аби викреслити ці трагічні події з історії, навічно поховати правду про організаторів, виконавців та їхні жертви. Ба більше, згадки про голод ототожнювались з державною зрадою і карались як кримінальні злочини. Однак набуття Україною незалежності дозволило історикам дослідити розсекречені документи і оприлюднити топтаємниці, які чітко вказали на штучний характер Голодомору, організованого московським керівництвом СРСР. Заархівовані акти про смерть лягли в основу мартирологу, який лише почасти відображає масштаби трагедії. Жахливі подробиці закарбувалися в пам’яті свідків голоду. Тотальна викачка хліба так званими «буксирними бригадами», метою яких було відшукати та вивезти із селянських домівок і садиб знайдене борошно, збіжжя та загалом усе їстівне. «Чорні дошки», до яких вписували села, колгоспи і цілі райони, що не виконали плану хлібозаготівель і були приречені на повну або часткову ізоляцію. Тисячі тіл померлих селян, які навічно зосталися у полях і байраках, де їх застала смерть.

Рідні пам’ятали імена загиблих. У розпал Голодомору, смерті було заборонено фіксувати в офіційних документах. Очевидці розповідали, що «активісти» навіть у багатодітних родин свідомо знищували їжу. Також свідки вказували на місця масових поховань — ями та рівчаки на околицях сіл і містечок. Згадували про поширення жахливих випадків — канібалізму та трупоїдства. Оприлюднені та узагальнені факти поступово стали надбанням суспільства, відкривши світу гірку правду про смерті в дитячих сиротинцях, багатотисячних чергах до хлібних крамниць і торгсинів, про загороджувальні загони та арешти селян і інтелігенції.

Цього року ми вчетверте вшановуємо жертв Голодомору–геноциду в умовах повномасштабної геноцидної війни Росії проти України. Трагічні події, які український народ пережив у ХХ столітті і які переживає сьогодні, засвідчують: жива пам’ять надзвичайно важлива; ті, хто чинить злочини проти людства, мають бути засуджені світовою спільнотою, а жертви — гідно вшановані.

Розпочата в лютому 2022 р. повномасштабна агресія показала, що російський режим знову використовує голод як зброю. Україна традиційно є одним із провідних світових постачальників продовольства. У перший же день повномасштабної війни російський флот заблокував українські морські порти та продовольчий експорт з України, який має критичне значення для світу. Протягом 1368 днів загарбницької війни агресор намагається зруйнувати українську цивільну інфраструктуру та зерносховища. Обстрілює українські міста і села, вбиваючи українців і вщент знищуючи все навколо. «Путін пишається, що наслідує найбільших убивць ХХ століття. Якби він міг влаштувати Україні ще один Голодомор, він би це зробив», впевнений Президент України Володимир Зеленський. Нехтування та зневажання основ міжнародного права загрожує продовольчій безпеці в усьому світі та загострює глобальну продовольчу кризу.

Сталін у XX столітті та Путін у XXI вдалися до геноцидів, бо інші методи упокорення українського народу не спрацювали. Сталін організував тотальну конфіскацію харчів, блокаду, застосував державний терор. Путін використав повномасштабне вторгнення, яке вилилося у звірства, порушення міжнародних законів та звичаїв ведення війни з боку російських військ. Складовими геноцидної політики РФ проти України стали терор, масові вбивства, умисні напади на укриття, шляхи евакуації та гуманітарні коридори, бомбардування житлових районів, сексуальне насильство, воєнні облоги, депортації (насильницьке переміщення українців, зокрема дітей).

В умовах нинішньої російської агресії наша пам’ять про Голодомор 1932–1933 років є чинником суспільної мобілізації українців і світової спільноти для протидії агресору. Демократичний світ висловлює нам підтримку. Сили безпеки та оборони України героїчно протистоять ворогові. І кожен із нас, пам’ятаючи про злочини комуністичного тоталітарного режиму, всі сили повинен спрямувати на підтримку наших захисників.

Український інститут національної пам’яті, звертаючись до кожного українця, пропонує вшанувати пам’ять жертв Голодомору: «Де б ти не був, запали Свічку пам’яті».

Про сталінський геноцид українців дізнається дедалі більше людей в інших країнах світу. Знання про Голодомор в Україні 1932–1933 років допомагає людству краще зрозуміти природу сучасної російської злочинної війни та геноцидних практик, які її супроводжують. Пам’ять про використання тодішнім кремлівським режимом у 1932–1933 роках голоду як інструменту здійснення злочину геноциду проти українців повинна слугувати попередженням для недопущення виникнення голоду будь–де на планеті, засторогою провокування і використання продовольчої кризи нинішнім кремлівським агресором для досягнення своїх цілей.

Підготовлено за інформаційно-методичними матеріалами Українського інституту національної пам’яті.

Фото і коментарі:

1. 22 листопада, у день пам’яті жертв голодоморів, українці усього світу о 16–ій годині мають об’єднатися у хвилині мовчання. Зупинитися і віддати шану закатованим голодом. Де б ти не був, запали Свічку пам’яті! На фото: свічки та колоски як символ пам’яті. Вікіпедія.
2. Український інститут національної пам’яті спільно з ГО «Вікімедіа Україна» закликає всіх взяти участь в акції у віртуальному просторі «Свічка пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 років», що стартує 22 листопада та триватиме до 1 грудня 2025 р. Більше на вебпорталі Українського інституту національної пам’яті https://uinp.gov.ua/pres-centr/novyny/zapalit-virtualnu-svichku-pamyati-uinp-ta-vikipediya-zaklykayut-rozshyryty-pamyat-pro-golodomor
3. Мапа голодних районів на півдні України, складена співробітниками місії з гуманітарної допомоги Верховного комісара у справах біженців Ліги Націй Фрітьофа Нансена. 30 квітня 1922 р.
4. В охоплених голодом українських селах найбільш постраждали літні люди та діти. Заборонена у ті часи офіційна статистика не відобразила кількості жертв, але відомо про великі селянські сім’ї з п’яти–семи померлих дітей, імена яких не завжди могли пригадати очевидці. Одиницям вдавалося врятуватися від «радянського раю» за кордоном. Малюнок «Високі могили степ широкий вкрили» вихованця притулку українських дітей у чеському місті Подєбради десятирічного Петра Івахненка. «Наша Україна», 1934 р.
5. Геноцидом українського народу Голодомор 1932–1933 рр. визнали парламенти близько трьох десятків держав світу, а також Європейський парламент і Парламентська асамблея Ради Європи. У 1933 р., під відчутним тиском і погрозами сталінського режиму, визнання міжнародним товариством голоду в Україні надзвичайною подією виявилося неможливим. У Женеві 29 вересня 1933 р. відбулась 76–та сесія Ліги Націй за участі представників 14 держав. Голова першої міжнародної міждержавної організації Йоган Мовінкель, який через представників закордонних організацій був ознайомлений з документальними матеріалами про штучний голод, представив на обговорення питання допомоги голодуючим в Україні. Він чотири рази звернувся з трибуни до присутніх, переконуючи країни-учасниці у необхідності організації негайної допомоги. На жаль, той заклик не був почутий. Справу було доручено Міжнародному Червоному Хресту, на відозву якого керівництво СРСР від допомоги категорично відмовилося, заявивши, що жодного голоду немає. Українці допомоги не отримали та залишилися наодинці долати жахіття, штучно створені тоталітарним режимом. Графіка української художниці Софії Нелепинської–Бойчук «Famine in Ukraine. Рятуймо Україну». 1935 р. Вікіпедія.
6. Смерть від голоду в 1932–1933 рр. була настільки поширеним явищем, що всі намагання радянської влади його приховати не досягли результатів. Свідками трагедії були як місцеві жителі, так іноземні громадяни, які відвідували СРСР у особистих справах або службових відрядженнях. Масштаби трагедії, яка охопила Україну, зафіксувала в щоденнику політемігрантка Дорота Федербуш «30% народу України вимерло від голоду», за що була репресована в 1933 р. у м. Харкові. Докладніше: «Реабілітовані історією. Харківська область», Кн. 1 ч. 2, 2008, стор. 97–98, 523. На зображенні: територія радянської України з найбільшими втратами населення внаслідок Голодомору 1932–1933 рр. Вікіпедія.