Втім, як і личить представнику славетного роду, у 1824 р. Олекса Петрович обрав кар’єру військового і впродовж майже тридцяти років перебував на службі. Поза тим, відчуваючи тяжіння до минулого рідного краю, намагався збирати бувальщину із історії України. Цьому сприяли часті відрядження обер–вагенмейстера (інтенданта, який постачав війську коней). О. Стороженко все більше дізнавався про Запорозьку Січ, особливості життя та побуту простих українців. Народні перекази та повір’я, спогади очевидців про добу Козаччини стали основою багатьох його творів.

У літературу О. Стороженко увірвався як автор роману з української старовини «Брати–близнюки» (1857). У 1861–1862 рр. його оповідання були опубліковані у першому українському суспільно-політичному, літературно-мистецькому щомісячнику «Основа». Його засновник — видатний діяч українського національного відродження, письменник Пантелеймон Куліш, сприяв публікації збірки О. Стороженка «Українські оповідання» (1863).

Творча спадщина письменника в жанрі оповідання зображає побут, звичаї, повір’я українського селянства, героїчні сторінки козацької вольниці, пов’язані з останнім періодом існування Запорозької Січі. З народно-визвольним рухом Коліївщини, з образами колишніх січовиків. Ім’я О. Стороженка стало популярним, а окремі твори були перекладені німецькою, сербською, хорватською мовами.

Вийшовши у відставку 1868 р., останні роки життя він присвятив роботі над першими розділами повісті «Марко Проклятий», написаної на основі переказу про вічного страдника–мандрівника Марка, якого за гріхи земля не прийняла. Долю Марка письменник накладає на яскраві епізоди визвольної боротьби, в якій страдник спокутує свій гріх. Повість залишилася незавершеною через смерть О. Стороженка 18 листопада 1874 р. на хуторі поблизу м. Бреста (Білорусь), де письменник й був похований.

Проте його письменницька спадщина не була забута і в ХХ, у ХХІ століттях. У Харкові, завдяки сприянню українського літературознавця Агапія Пилиповича Шамрая, в 1927 р. були опубліковані «Вибрані твори» О. Стороженка. У 1929 р. вийшов український переклад російськомовного роману «Брати–близнюки», виконаний Тетяною Кардиналовською. Тоді ж Державне видавництво України опублікувало твори Олекси Стороженка у 4 томах. «Лелія: казки та оповідання для дітей» у 2005 р. були видані коштом Леоніда Ушкалова у видавництві «Основа».

Підготував Ігор Шуйський доктор філософії в галузі історії, голова Регіональної комісії з реабілітації жертв політичних репресій при ХОВА, провідний науковий редактор Комунального підприємства «Регіональний інформаційний центр» Харківської обласної ради, почесний член Національної спілки краєзнавців України

Фото і коментарі:

1. Олекса Петрович Стороженко (1805–1874).
2. Збірка «Українські оповідання» (1863). Оповідання «Вуси» з цієї збірки автор присвятив видавцю Пантелеймону Олександровичу Кулішу. Привітно зустрінута українськими письменниками, книга отримала натомість негативну рецензію російського редактора, який звинуватив Стороженка у сепаратизмі. Це вразило автора і вплинуло на його подальшу творчу роботу. Фото: обкладинка книги.
3. Обкладинка книги Олекса Стороженко. Твори. Т.1. Українські оповідання. 2-ге вид. Харків: Держвидав України, 1930 (Бібліотека українських класиків).
4. Обкладинка книги Олекса Стороженко «Три сестри» (казки). Художник В. Гарбуз, 1992 р.