З 1857 р. Василь Гнилосиров навчався в Харківському університеті. Спочатку на медичному факультеті, з 1861 р. на історико–філологічному. Він швидко захопився громадським життям і став одним з організаторів Харківської громади. «Після реформи 1861 р. в Україні дедалі активніше розгортається культурно–просвітницький рух, що сприяє зародженню такого унікального явища, як Громади. Це були нелегальні товариства, сповнені прагнення поширювати освіту серед народу, пробуджувати його національну свідомість. Громадівський рух охопив міста Київ, Одесу, Полтаву, Чернігів, Харків та ін. Членами Громад ставали переважно представники національно спрямованої інтелігенції, студенти, учні гімназій», вважає дослідниця життя і діяльності В.С. Гнилосирова докторка педагогічних наук, професорка Н.С. Побірченко. Харківська громада залишила помітний слід в історії національного руху. У ній працювали відомі українські діячі: В.С. Мова, О.О. Потебня, Д.І. Багалій, О.Я. Єфименко, П.С. Єфименко, Л.М. Жебуньов, І.С. Нордега. «Найзагальніша й огульна наша мета, — писав В.С. Мова (Василь Лиманський), — така ж, як і в киян, полтавців і всіх українців: розвивати народ на його власних началах, виробляти літературну мову і допомагати складанню самостійної української літератури».

Василь Гнилосиров з 1860 р. на громадських засадах працював розпорядником, вчителем і вихователем у вперше відкритій в Харкові недільній школі. Наступного року відкрили ще одну, а згодом зусиллями громадівців в Харкові діяло вже чотири недільні школи. Так само вони з’явилися і в повітових центрах Харківської губернії — у Лебедині, Сумах, Старобільську, Охтирці. Для координації діяльності всіх недільних шкіл громадівці створили педагогічну раду, до якої увійшов і В.С. Гнилосиров. На її засіданнях часто обговорювали нестачу підручників, написаних українською мовою, що було серйозною перешкодою для навчання. Відчуваючи їх брак, громадівці самі бралися за написання. У 1861 р. професор Олександр Потебня склав спеціальний буквар для недільних шкіл, який, хоч і отримав позитивну рецензію професора Харківського університету М.І. Зерніна, не був тоді надрукований. Надаючи запиту особливої ваги, педагогічна рада прийняла рішення звернутися за допомогою до провідника українського руху Т.Г. Шевченка. Підготувати звернення доручили Гнилосирову. Василь Степанович написав у листі: «Щиро поважний пане й добродію, Тарас Григорович! Хто до кого, а ми до Вас, коханий пане, шануючи Ваше письменство і розум, кидаємось прохати поради в такім новім ділі, як діло введення нашого язика в тутешніх школах, в науку городянам нашого міста, поки що». Від імені громадівців дописувач підкреслював, що успішне навчання українською мовою неможливе без підручників. «Коли маєте що лишнє з наських книжок, а надто й свої поетичні творення, то, будьте ласкові, надішліть, чим можна буде». Т. Шевченко відгукнувся на прохання громадівців і надіслав харківським недільним школам 3000 екземплярів свого «Букваря». В.С. Гнилосиров пізніше згадував, що вчителі з великим натхненням прийняли подарунки від Кобзаря, які розподілили між недільними школами. Василь Степанович подякував дарувальнику від імені товаришів: «Будьте невсипущі, як колись, й щедрі на почин — орудуйте нами, як знайдете кращим». Та незабаром страшна звістка про смерть Т.Г. Шевченка приголомшила харків’ян разом зі всією Україною. В.С. Гнилосиров болісно відчув смерть духовного батька. Організував громадську підписку на користь родини покійного поета та музично–літературний вечір. Вічній пам’яті Т.Г. Шевченка він присвятив публікацію «П’ять день з життя харківського студента» з розповіддю про просвітницьку подорож шляхами Охтирського, Богодухівського, Лебединського, Сумського, Суджанського, Гайворонського повітів. Етнографічним експедиціям були присвячені його літні поїздки селами Слобожанщини.

У 1861 р. через матеріальні нестачі Гнилосиров залишив навчання на історико–філологічному факультеті. Працював вчителем у повітовій школі в Охтирці, згодом — у Харкові. У 1870–1873 рр. викладав у двокласному міському училищі м. Звенигородки. З 1873 р. і до відставки 1895 р. В. Гнилосиров завідував Канівським двокласним училищем.

Саме тоді (1873–1895) добровільно взяв на себе обов’язки громадського доглядача Шевченківської могили. Разом з Варфоломієм Шевченком, троюрідним братом Тараса Григоровича, впорядкував містину Тарасової гори. Його зусиллями поруч з похованням Кобзаря було побудовано невеличку селянську хатинку — «Тарасову світлицю». Частина приміщень якої призначалася під кімнату для відвідувачів і яка стала першим у світі музеєм, присвяченим життю й творчості Тараса Шевченка. В. Гнилосирову належать перші експонати музею: листок з лаврового вінка та дві нитки з китиці від домовини, відібрані у день поховання. Рукописна книга «До історії могили Т.Г. Шевченка». Книга відвідувачів музею, перший запис з автографом у якій залишив видатний український композитор Микола Лисенко.

Помер В.С. Гнилосиров 16 листопада 1900 р. Похований на Канівському цвинтарі, але його могила до наших днів не вціліла.

Підготував Ігор Шуйський доктор філософії в галузі історії, голова Регіональної комісії з реабілітації жертв політичних репресій при ХОВА, провідний науковий редактор Комунального підприємства «Регіональний інформаційний центр» Харківської обласної ради, почесний член Національної спілки краєзнавців України

Фото і коментарі:

1. Василь Степанович Гнилосиров (Гнилосир) (1836–1900). Вікіпедія.
2. Місце поховання українського поета Тараса Шевченка на Чернечій горі біля Канева. Фото кінця ХІХ ст. Вікіпедія.
3. «Тарасова світлиця». Перший музей, присвячений Т.Г. Шевченко. Започаткований стараннями В. Гнилосирова. Розташований на території Шевченківського національного заповідника у Каневі. Сучасне фото. Вікіпедія.