22 січня 1919 року, в першу річницю проголошення незалежності УНР, в Києві на Софійській площі відбулися урочисті збори. На них проголосили Універсал Директорії Української Народної Республіки про злуку із Західноукраїнською Народною Республікою. У зачитаному на зборах «Універсалі соборності», зокрема, відзначалося: «Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна.

      Здійснились віковічні мрії, якими жили кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка». Наступного дня, 23 січня 1919 року, в приміщенні київського Оперного театру (сучасна Національна опера України) Трудовий Конгрес України ратифікував документ, надавши йому законного юридичного характеру. Президента УНРади Євгена Петрушевича незабаром обрали до складу Директорії. ЗУНР після об’єднання з УНР змінила назву на Західна область Української Народної Республіки (ЗО УНР). Розпочалася активна співпраця між обома державними утвореннями в економічній, військовій та культурних сферах.

       Ідея соборності охопила українців у найвіддаленіших куточках їх проживання. Відголоском історичного руху до Злуки на Закарпатті стали Всенародні збори у Хусті 21 січня 1919 року, які постановили об’єднати Карпатську Україну з Українською Народною Республікою зі столицею в Києві. В умовах перманентної боротьби за свободу і незалежність надзвичайно багато важило братерство по зброї українців із різних регіонів.

       Апогеєм співпраці та консолідації зусиль став спільний похід українських армій на Київ у серпні 1919 року. Однак через низку причин об’єднання УНР і ЗУНР в одну державу не було доведене до завершення. Продовжували існувати два окремі уряди, дві армії. Республіки фактично перебували у конфедеративних відносинах. Відмінні геополітичні інтереси та цілі, зрештою, призвели до розвалу соборного фронту Української революції пізньої осені 1919 року. Тим не менше, Акт Злуки став символом і легендою для наступних поколінь борців за Україну.

      Після проголошення об’єднання УНР і ЗУНР 22 січня 1919 року ідея цілісності української нації в українській політичній думці вже ніколи не ставилася під сумнів. Упродовж багатьох десятиліть Акт залишався символом віри, ідейним імперативом боротьби за незалежну, соборну державу.                                               

      «Ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіціальних кордонів» закликав Іван Франко в «Одвертому листі до галицької молодежі», 1905 рік

      «Не чіпатися того, що ділить і роз’єднує поодинокі частини української землі, а пильнувати того, що лучить і єднає їх до купи, і се зміцнювати і розвивати мусимо… Єднатися, концентруватися, а не ділитися, не розбігатися – се повинно бути у всім нашим гаслом».  Михайло Грушевський, «Про українську мову й українську справу», 1907 рік.

     Український історичний календар 22 січня містить дві знаменні події: проголошення 1918 року IV Універсалом Української Центральної Ради незалежності Української Народної Республіки та рівно за рік – Універсалом Директорії Української Народної Республіки – об’єднання УНР і ЗУНР в єдину суверенну державу.

     Ці події є надзвичайно важливими в історії Української революції 1917–1921 років і загалом історії України XX століття. IV Універсал Української Центральної Ради став логічним етапом складного розвитку українського визвольного руху доби революції. Розпочавшись у березні 1917-го, він за один рік пройшов еволюцію від культурницьких вимог, ідей політичної автономії та

федерації і зрештою до усвідомлення необхідності власної незалежної держави. Водночас, на проголошення незалежності значний вплив справили зовнішні обставини – збройна агресія більшовицької Росії, а також переговори в Бересті про мирний договір УНР з країнами Четверного союзу.

       Текст IV Універсалу датований 9 (22) січня 1918 року. Ухвалили його пізно вночі 11 (24) січня 1918 року на засіданні Малої Ради. Документ містив чотири головні напрями: проголошення самостійності Української Народної Республіки; доручення Раді Народних Міністрів укласти мир

з Центральними державами; оповіщення оборонної війни з більшовицькою Росією; декларування основ внутрішнього соціально-економічного будівництва й окреслення заходів для припинення війни з Центральними державами.

      Щороку 22 січня у день проголошення Акта Злуки Української Народної Республіки (УНР) та Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) Україна відзначає День Соборності. Офіційно це свято встановлено Указом Президента України “Про День соборності України” від 21 січня 1999 року № 42.

     Акт Злуки, проголошений 105 років тому – 22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві, став епохальною історичною подією, коли українські землі об’єдналися в одній державі. Це стало основоположною віхою українського державотворення, увінчало соборницькі прагнення українців обох частин України – Наддніпрянщини та Наддністрянщини – щонайменше з середини XIX століття.

     Соборність означає, по-перше, об’єднання в одне державне ціле всіх земель, які заселяє конкретна нація на суцільній території. По-друге, – духовну консолідацію всіх громадян держави, їх згуртованість, незалежно від національності. Нарешті, соборність невіддільна від суверенітету й реальної незалежності народу – фундаменту побудови демократичної держави, є запорукою

виживання й існування нації.

     Ідея соборності була і залишається базовою національною цінністю українців. 22 січня ми згадуємо дві рівнозначні за вагою події української історії: проголошення незалежності Української Народної Республіки, яке сталося у 1918 році, та проголошення Акта Злуки українських земель, що відбулося 1919-го.

       Проголошення Соборності 22 січня 1919 року, коли Українська Народна Республіка та Західноукраїнська Народна Республіка об’єдналися в соборну державу, увінчало прагнення до єднання українців, розділених кордонами тогочасних імперій. Ця подія повністю руйнує твердження російської пропаганди, буцімто українські землі вперше об’єднав Сталін у 1939 році.

Упродовж багатьох десятиліть Акт злуки залишався ідейним імперативом боротьби за незалежну, соборну державу. Після проголошення об’єднання УНР і ЗУНР 22 січня 1919 року питання єдності української нації в українській політичній думці вже ніколи не ставилося під сумнів.

       На початку ХХ століття українці об’єдналися після падіння імперій. Нині Україна продовжує боротьбу за незалежність і соборність. Тому соборність залишається на порядку денному національних завдань. Цілісність буде цілковито відновлена після того, як Україна звільнить усі території, захоплені ворогом. Соборність – мета Перемоги.

Ляльки за чайним столиком та текстильний посуд – робота учасниці творчого клубу рукоділля «Натхнення» Світлани Іванової. Прийшла до клубу як вишивальниця, має великий досвід, велику кількість картин, вишитих хрестом, бісером. «Стіна бажань» у рамках виставок клубу – її вигадка. Обкладинка на Книзі відгуків клубу також її робота. Готувалася до цієї виставки, сподівалася повернутись.

Наразі змушена перебувати в Іспанії. Ляльки вислала посилкою ще в листопаді. Із запізненням, але встигли.

Персональна виставка Віри Голінкер

«Я ЛЮБЛЮ ЦЮ ЗЕМЛЮ»

26.12.2023 – 06.01.2024 (мала зала)

Доброго дня! Дорогі друзі, вітаю вас на моїй виставці!

А все почалося дуже давно. Народилась я 28 лютого 1955 року в селі Нижня Озеряна Харківської області.  Батьки мої працювали і на підприємстві, і вдома. У нас було невелике господарство: корова, телята, свині й кури. Я, як старша з дітей, мала допомагати батькам, але мені цього не дуже хотілося. Хотілося малювати. Спочатку прутиком на піску, коли пасла корів. Я залишалася одна, і мені ніхто не заважав, навіть корови, які від недогляду залазили в чужі огороди, і мені за це доставалося від батьків.

Одного разу я знайшла 3 карбованці, одразу ж все витратила на фарби, олівці й зошит для малювання. І почалося… Влітку я залазила на горище і там малювала. Мене шукали, кричали й посилали пасти корів, а не малювати. На зміну теплим дням приходила зима, і тут відбувався момент істини. Роботи ставало менше, можна було займатися творчістю.

Все змінилося, коли пішов із життя батько. Він помер молодим. Роботи збільшилося, все ще хотілося малювати, але часу не вистачало. Я пішла працювати, вийшла заміж, стало не до малювання, але мрію не покидала. Мені снилось моє рідне село, ліс, куди ми ходили по гриби. Всі шукали гриби, але я спостерігала за тим, як ростуть дерева, квіти, якого кольору бувають небо і дорога після дощу.

У мене з’явилася своя сім’я, росли діти, через занятість на роботі та вдома  малювання прийшлося відкласти. Шли роки, виросли діти, сталася втрата – помер чоловік. Тепер, коли все життя позаду, а діти створили свої сім’ї та роз’їхалися, я маю більше часу на живопис.

Настав час, коли я наважилася, показати свої роботи. 

Виставка творчого клубу рукоділля «Натхнення»

20.12.2023 – 05.01.2024

Голка-чарівниця у руках майстрині

Розмалює дивно біле полотно.

Різнобарвні квіти, наче на вітрині,

І чарівний вечір дивиться в вікно.

Для сердець відрада – ця чарівна мить,

Вечорів розрада – і душа летить.

 (Л. Башкатова)

Творчий клуб рукоділля «Натхнення» існує вже вісім років та об’єднує      зовсім різних людей  –  за віком, професією, вподобаннями. Це можна побачити в наших  роботах – вони такі ж різні, як і майстрині, що їх створюють. Хтось любить   вишивати хрестиком, хтось обирає бісер або стрічки, комусь до  вподоби малювання, створювання ляльок.  Однак усіх нас об’єднує любов до творчості, інтерес до нових способів самовираження через те прекрасне, що    можна зробити своїми руками.

Це наша дев’ята виставка в інформаційно-виставковому центрі «Бузок». Ми неодноразово проводили виставки в єврейському культурному центрі «Бейт Дан», у Харківському Будинку Вчених, в обласному організаційно-методичному центрі       культури і мистецтва на Пушкінській, в бібліотеці НТУ ХПІ, в бібліотеці сімейного   читання №40 м. Харкова. У ці непрості часи ми активно проводили  і онлайн виставки.

Від самого початку в клубі об’єдналися тільки майстрині-вишивальниці. Зараз в клубі з’явилися нові талановиті автори, роботи яких відрізняються  новизною. Так, на виставці ви зможете побачити не тільки вишиті роботи, а також ляльок, картини, що зроблені зі шкіри, картини в олійній техніці.

Ми присвячуємо цю виставку нашому рідному місту-герою Харкову. Багато з цих робіт народилися в цей непростий час, і тому для нас вони мають особливе значення. Хочемо хоч трохи подарувати радість і гарний настрій відвідувачам, поділитись теплом наших сердець.

Перший вʼязальний фестиваль у Харкові
⠀
? Вовна Fest ? 

⠀
Ярмарка - продаж вʼязаних речей, аксесуарів, іграшок, прикрас, декору.
⠀
Благодійна лотерея, фото-зона, майстер класи, воркшопи, цікаві знайомства і можливість познайомитись з Майстрами та придбати унікальні речі та подарунки ? ??
⠀
15-17 грудня 2023 року
11.00-18.00

Вул. Сумська, 25
ІВЦ «Бузок»
⠀
Вхід вільний

Персональна виставка Віталія Сластяникова

«3000»

12.12.2023 – 24.12.2023

        Віталій Сластяников народився і виріс у Харкові, має освіту, не пов’язану з мистецтвом. З молодих років його охоплювали періодичні сплески творчого натхнення, але незабаром воно поступово згасло, так як виникли інші інтереси. І тільки через багато років Віталій раптово усвідомив, що довго йшов хибним шляхом. Він зрозумів, що творчість є невід'ємною частиною його життя, її змістом і основним способом самовираження.

       Представлена експозиція нагадує мозаїку та виконана за допомогою геометричних фігур. Вона є єдиним організмом, розбитим на множину фрагментів, може складатися кількома способами. До основних частин організму передбачені спеціальні доповнення, що детальніше передають їх значення в його життєдіяльності. Незважаючи на відносну простоту виконання, в основу концепції закладено глибоке духовне значення.

       Віталій працює виключно олією на полотні і в різних напрямках. Завдяки аскетичності робочого процесу митцю вдається підкреслити технічну індивідуальність. В цілому він намагається передати багатогранність стану (переживання) людини, а також особливий погляд на нематеріальні речі, такі як емоції, почуття, події, образи, знаки, фізичні явища, символічні позначення та інше.

ВИСТАВКА СТУДІЇ Олени КІШКУРНО
«НЕЗЛАМНИЙ ЖИВОПИС»
01.12.2023 – 14.12.2023

Олена Кішкурно. Художниця, реставратор творів мистецтва, член спілки художників України, викладач. Учасниця багатьох всеукраїнських і зарубіжних виставок та конкурсів. До війни працювала в рідному Харкові, займалася живописом і очолювала свою студію живопису. З початком повномасштабного вторгнення перебувала в Харківському метрополітені, потім виїхала до Німеччини, де вона знаходиться і зараз, але не перериває зв’язок зі своїми учнями.
На виставці «Незламний живопис» представлені роботи учнів, які були написані учнями в студії до війни, і під час війни самостійно. Багато з робіт постраждали під час ракетних атак, але якимось дивом залишилися цілими.
Хочеться підтримати харків’ян своєю творчістю і, можливо, когось надихнути на допомогу тим, хто нас захищає в ці непрості часи.

Лілія Разьва народилася в 1978 році в місті Чугуїв, Харківська область. Протягом шкільних років навчалася в Дитячій художній школі імені І.Ю.Рєпіна. У 2012 році вона познайомилася з О.П.Кишкурно та відкрила для себе світ олійного живопису. Випробовувала себе в написанні пейзажів, натюрмортів та портретів. Народження сина перетворило її улюблене хобі від традиційного живопису на цифрове мистецтво. Перейшла від малювання «для душі» на полотні до експериментів з принтами на текстилі, ілюстраціями для дитячих книг, сувенірної продукції. Улюблений жанр — дитяча ілюстрація, яка стала власним казковим світом. Олійний живопис залишається важливою складовою її творчості з використанням яскравих кольорів та емоцій. Мета художниці полягає в тому, щоб своїми роботами викликати усмішку у глядача, повернути відчуття дитинства та віру в казку.
Тигр, зображений на цій картині, став свідком пожежі в сьомий день повномасштабного вторгнення. Він бачив, як звичайна квартира на Північній Салтівці перетворилася на пекло з вогню та диму, коли снаряд, випущений ворогами, влучив у її стіни. Тигр вижив випадково, адже знаходився в дальній кімнаті, яка і стала для нього порятунком. Вогонь не торкнувся його, оскільки сусіди зуміли загасити пожежу, завадивши повному руйнуванню квартири. Тигр на картині дивиться зі смутком, проте він повний рішучості відстояти свою силу і гідність. Дим і сажа ввібралися в його окрас, створивши тьмяне покриття, наче чорна печатка часу. І все ж в очах його читається не лише сум, а й рішучість протистояти цій темряві. І зараз цей тигр наче символ витривалості і надії. Тигр — свідок несправедливості, де навіть могутність і краса стали жертвами безглуздої руйнівної війни.

Джеймс Едвард Аббе (James E. Abbe) (1883–1973) — відомий американський фотограф і журналіст, двічі побував у СРСР, у тому числі в Москві (1927 р.). Через п’ять років у Харкові, на Дніпробуді і Донеччині він побачив безліч голодних людей. Отож Аббе добре усвідомив різницю в умовах життя в Росії та Україні. Вражений побаченим, він намагався зафіксувати на фотоплівку злидні українського народу та жахіття Голодомору, але працівники ДПУ, що його супроводжували, перешкоджали це робити. Проте, співставляючи погоджені фотосюжети, Джеймсу Аббе вдалося показати соціальну нерівність у повсякденні партійної радянської номенклатури і решти зубожілого населення. «Це українська урядова будівля у Харкові – прекрасний витвір архітектури», з гіркою іронією занотував журналіст, додавши у своїй книзі зображення кривої вулички убогого житла будівників Дніпрогесу.

«Я спілкувався з багатьма селянами, які повільно вмирали від голоду, віддаючи перевагу смерті перед життям у статусі «щасливих працівників найбільшої фірми на землі». Я чув розповіді очевидців про сцени на вулицях багатьох українських сіл, де в канавах лежать нерухомі постаті, не п’яні й не сплячі, а мертві від голоду. І натовпи людей на вулицях звертають увагу на трупи не більше, ніж ми на пожежний гідрант в Америці. Незабаром нудьгуюча санітарна бригада під‘їжджає у своєму чистенькому фургоні та відвозить їх до крематорію».