Зусиллями кількох поколінь краєзнавців у суспільстві підтримувався інтерес до культури, мови, традицій українського народу. Адже обстоювання українських національних цінностей і в імперські, і в радянські часи означало свідомо піддаватися неабияким випробуванням. Краєзнавці часто ризикували репутацією, особистою свободою і навіть життям.

Тим не менш, краєзнавча робота не зупинялась за скрутних часів Першої світової війни та національно–визвольних змагань українського народу. Збільшувався інтерес громадськості до минулого України. Виникали і активно функціонували численні краєзнавчі організації.

Науковою розробкою краєзнавчих питань у Харкові займалася створена в жовтні 1921 р. науково–дослідна кафедра історії України. Її очільник академік Д. Багалій вважав, що вивчення історії окремих регіонів повинно стати першою сходинкою на шляху до побудови загальної концепції історії України і написання фундаментальних праць. Д. Багалій — засновник наукової школи, яка відіграла важливу роль у розвитку системних регіональноісторичних досліджень. Секцію етнографії, етнології і краєзнавства цієї кафедри очолював Олексій Ветухів, окремі напрямки — Петро та Андрій Ковалівські, Яків Риженко, Віра Білецька. Науковці часто організовували краєзнавчі та етнографічні експедиції та екскурсії.

Ініціатива проведення Першої Всеукраїнської краєзнавчої конференції належала створеній 1923 р. Харківській комісії краєзнавства під керівництвом Дмитра Зеленіна та Олександра Федоровського. Конференція відбулась 28–31 травня 1925 р. у приміщенні Ветеринарного інституту за участі 75 делегатів — представників 22 місцевих осередків з усієї України.

Учасники прийняли звернення до всіх краєзнавчих організацій, в якому, зокрема, говорилося: «Перша Всеукраїнська конференція з краєзнавства була першою спробою виявити краєзнавчі сили УСРР, зробити перший підсумок досягнень, здобутих уже в краєзнавчій роботі, з’ясувати умови роботи та перспективи її, об’єднати краєзнавчі сили України. Конференція показала силу і життєдайність краєзнавчого руху». Присутні обрали Український комітет краєзнавства (УКК) при Укрголовнауці, очолюваний академіком Матвієм Яворським (його заступник Михайло Криворотченко) і правління з 42 представників окружних краєзнавчих осередків, державних і громадських організацій.

У 1927–1930 рр. у Харкові видавався започаткований для масового читача журнал «Краєзнавство». Один із засновників УКК, заступник голови і відповідальний секретар журналу Михайло Криворотченко, звернувся до всіх краєзнавців України з проханням не втрачати артефактів історичного минулого, свідками якого вони були. Приводом до цієї роботи мало стати прийдешнє святкування в радянській Україні восени 1927 р. річниці революційних подій, які призвели до падіння російської імперії. У публікації М. Криворотченко спирався на завдання від Центральної Комісії з святкування при ВУЦВК. Він пропонував присилати з місць матеріали, які б висвітлювали основні етапи змін у суспільному процесі: владу Центральної Ради, німецьку окупацію, Директорію, денікінщину, встановлення радянської влади, а згодом запровадження НЕПу, діяльність комбідів, комнезамів, які займались розкуркуленням та переділом землі у селах. Живими та цікавими автору видавалися матеріали в публікаціях громадської та партійної преси, листуванні очевидців, які в майбутньому мали ілюструвати зміни у світоглядах населення та нову його диференціацію на групи. Активну участь українців у організації збройних сил — самооборони, «червоного козацтва», гайдуків, гайдамаків, «посполите рушення» Петлюри 1917 р., робітничу охорону та червону гвардію. Повстанські рухи та утворення під проводом отаманів Холодноярівської та подібних народних «республік». «Ці роковини і підготовка, збирання матеріалів мусить стати початком активного переходу краєзнавців до вивчення ближчих часів, до збирання матеріалів за час 1914–1927 рр., що мають величезне наукове значення в різних галузях соціальних питань і разом з тим… подбати як найактивніше про збереження наслідків цього великого процесу для наступних поколінь». Разом з тим, дотримуючись вимог радянського керівництва щодо спрямування краєзнавства на всебічну допомогу радянському будівництву шляхом виявлення та наукової обробки даних, що торкаються місцевих продукційних сил, М. Криворотченко ставив актуальні і нині питання: чи багато громадян УСРР знають про існування золота у двох протилежних місцях на теренах України? Про безліч інших корисних копалин, «далеко цінніших у наших умовах, ніж це звичайне золото?».

За умовами статуту краєзнавчого товариства, досягши 18 років його членами могли бути всі бажаючі, зацікавлені у нових дослідженнях. До товариства приймали також і молодших за віком, але вони не мали права обиратися до керуючих органів. Краєзнавчий рух став по суті народним і викликав інтерес у широкого загалу. Він охопив 32 адміністративні округи та включав понад 30 тисяч активних краєзнавців, згуртованих у 51 місцеве товариство та 658 осередків.

Така людська сила вимагала дієвого та ефективного керівництва. Нова методика краєзнавчої роботи, реалізація поставлених завдань потребували обговорень з’їзду або конференції, які до 1930 р. так і не були скликані. УКК це пояснював браком коштів, які виділяла держава.

Краєзнавчий рух 1920–х рр. спіткала доля багатьох громадських товариств, ліквідованих радянською владою. Керівництво УКК — самовідданих дослідників рідного краю М. Яворського, М. Криворотченка, М. Волобуєва, В. Гериновича, С. Рудницького, О. Янату звинуватили в українському буржуазному націоналізмі, ідеалізації патріархальщини, зв’язках з міфічними контрреволюційними організаціями. Краєзнавчі осередки були розгромлені, журнал закритий, найактивніші діячі стали жертвами політичних репресій. До того ж по всій Україні під час господарських кампаній безоглядно руйнувалися унікальні пам’ятки історії та культури.

Здобуття українською державою незалежності стало могутнім стимулом відродження духовності й історичної пам’яті народу. Нині у Харкові є перший в Україні науковий Центр краєзнавства імені академіка П.Т. Тронька — науково–дослідний підрозділ Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, створений 18 березня 2008 р. З метою збереження та розвитку давніх традицій наукового краєзнавства Слобідської України при відділі «Україніка» ім. Т.Г. Шевченка ХДНБ ім. В.Г. Короленка багато років діє громадська організація Клуб «Краєзнавець».

Підготував Ігор Шуйський доктор філософії в галузі історії, голова Регіональної комісії з реабілітації жертв політичних репресій при ХОВА, провідний науковий редактор Комунального підприємства «Регіональний інформаційний центр» Харківської обласної ради, почесний член Національної спілки краєзнавців України

Фото і коментарі:

1. Логотип Національної спілки краєзнавців України.
2. Корпус Харківського ветеринарного інституту. Фото початку ХХ ст.
3. Обкладинка першого номеру журналу «Краєзнавство», 1927 р.
4. Пам’ятну дошку з нагоди Першої Всеукраїнської краєзнавчої конференції встановлено у 1995 р. на будівлі Обласного палацу дитячої та юнацької творчості (колишній корпус Ветеринарного інституту). «У цьому будинку 28–31 травня 1925 року відбулася 1 Всеукраїнська краєзнавча конференція, на якій був утворений Комітет краєзнавства». м. Харків, вулиця Сумська, 37.
5. Обкладинка книги «Репресоване краєзнавство (20 – 30-ті роки)» / Ін–т історії України, Всеукр. спілка краєзнавців, М–во культури України. К.: Рідний край, 1991 р.