Blog

Super User

Super User

Джеймс Едвард Аббе (James E. Abbe) (1883–1973) — відомий американський фотограф і журналіст, двічі побував у СРСР, у тому числі в Москві (1927 р.). Через п’ять років у Харкові, на Дніпробуді і Донеччині він побачив безліч голодних людей. Отож Аббе добре усвідомив різницю в умовах життя в Росії та Україні. Вражений побаченим, він намагався зафіксувати на фотоплівку злидні українського народу та жахіття Голодомору, але працівники ДПУ, що його супроводжували, перешкоджали це робити. Проте, співставляючи погоджені фотосюжети, Джеймсу Аббе вдалося показати соціальну нерівність у повсякденні партійної радянської номенклатури і решти зубожілого населення. «Це українська урядова будівля у Харкові – прекрасний витвір архітектури», з гіркою іронією занотував журналіст, додавши у своїй книзі зображення кривої вулички убогого житла будівників Дніпрогесу.

«Я спілкувався з багатьма селянами, які повільно вмирали від голоду, віддаючи перевагу смерті перед життям у статусі «щасливих працівників найбільшої фірми на землі». Я чув розповіді очевидців про сцени на вулицях багатьох українських сіл, де в канавах лежать нерухомі постаті, не п’яні й не сплячі, а мертві від голоду. І натовпи людей на вулицях звертають увагу на трупи не більше, ніж ми на пожежний гідрант в Америці. Незабаром нудьгуюча санітарна бригада під‘їжджає у своєму чистенькому фургоні та відвозить їх до крематорію».

Голодомор у Харкові. 1933 рік в об’єктиві А. Вінербергера

Відомі у всьому світі зображення жертв Голодомору –– помираючих на міських вулицях селян, голодних безпритульних дітей –– належать австрійському інженеру Александру Вінербергеру. Фотокамерою «Leica» він зробив неоціненну послугу нащадкам тих українців, які пережили Голодомор. Ці фотознімки є складовою частиною документальних джерел. Сюжети відтворюють трагічні події, які відбулися в столиці радянської України місті Харкові і дають уявлення про штучний масовий голод у всій Україні.

На початку 1930-х років Харків це велике місто –– промисловий, транспортний, науковий, культурний центр. Майже щодня газети сповіщали про масштабні здобутки: відкриття нових підприємств, міжнародні конференції, театральні прем’єри.

Центральну частину міста розбудовували в стилі конструктивізму. У 1928 році на площі Дзержинського (нині майдан Свободи) урочисто відкрили Будинок Державної промисловості, у якому розміщувався державний управлінський апарат. Поруч знаходився споруджений 1932 року Будинок Проєктів. Сучасникам обидві будівлі здавалися хмарочосами і вважалися «візитівкою міста».

На офіційні свята –– річниці Жовтневої революції 1917 р., свято 1 Травня –– проводилися багатотисячні демонстрації. Колони представників заводів і фабрик під бравурні мелодії маршів проходили повз трибуну, з якої їх вітали керівники партії та уряду. Особливого значення набували військові паради за участі колісної та гусеничної техніки, кавалерійських загонів. Видовище надавало впевненості глядачам у силі, моці непереможної Червоної армії і слугувало пропаганді, яка залякувала уряди західних країн неминучістю «світової революції». У такі дні Александер Вінербергер сфотографував Держпром, влучно назвавши «Броня війни».

27 листопада

Діти – жертви Голодомору

Діти – жертви Голодомору

Цинічно спланована радянським режимом реалізація Голодомору спричинила смерть мільйонів українців. Діти в силу вікових особливостей склали найбільш вразливу частину населення, яка потерпала від виснаження та поневірянь. Тоталітарна система докладала значних зусиль щоб приховати наслідки голоду. Здобуття Україною незалежності, усвідомлення масштабів і глибини трагедії, дозволило українцям привернути увагу світу до трагічних подій, реконструювати механізм заподіяння лиха на українській землі.

Скоєний партійно-державним апаратом на чолі з Йосифом Сталіним злочин був наслідком цілеспрямованого застосування терору голодом, тобто геноцидом, покаранням українців за прагнення до створення самостійної держави, за внутрішній і фізичний опір радянській владі та її заходам. Тавруючи ганьбою українське село, називаючи «осередком класового ворога», селянам створили умови несумісні із життям. Каральні акції застосовувались до всіх без винятку селянських родин, зокрема багатодітних сімей. На дитячих очах знущалися і вбивали батьків захищені сталінським «законом» «активісти». Називаючи дітей нащадками куркулів, тобто «ворогів народу», радянська влада ставилася до них так само безжально і жорстоко, як і до батьків. Схоплених за збором залишків колосків зі скошеної ниви голодних дітей притягали до карної відповідальності за постановою ВЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1932 р. «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та про зміцнення суспільної (соціалістичної власності». Суворий закон передбачав покарання від тривалого терміну позбавлення волі до розстрілу. Виживали селяни годуючись сурогатами, від яких помирали як діти, так і дорослі, залишаючи сиріт напризволяще. Помітну небезпеку становили людожери – очманілі від голоду селяни, які не жаліли ні свою, ні чужу малечу.

Дитяча смертність склала високий відсоток серед загиблих. Так, Караванською сільською радою тільки за два тижні липня 1933 р. було заактовано 21 випадок смерті дитини із загальної кількості 50 померлих осіб. Причина смерті в жодному запису вказана не була.

Геноцидом українського народу Голодомор 1932–1933 років визнали парламенти близько трьох десятків держав світу, а також Європейський парламент і Парламентська асамблея Ради Європи. У Північній Америці штат Айова став тридцять третім у США, в якому було прийняте таке рішення. Влада штату Нью-Йорк опублікувала прокламацію з нагоди 90-х роковин Голодомору і проголосила листопад місяцем пам’яті про Голодомор-геноцид в Україні.

У 1933 році, під відчутним тиском і погрозами сталінського режиму, визнання міжнародним товариством голоду в Україні надзвичайною подією виявилося неможливим. До голови Лігі Націй – першої міжнародної міждержавної організації, створеної з метою розвитку співробітництва, досягнення миру і безпеки – звернулися представники кількох українських закордонних організацій. Йогана Мовінкеля, який очолював Лігу Націй, ознайомили з документальними матеріалами про штучний голод на території радянської України. Вражений норвежець відразу порівняв почуте з розповідями співвітчизника, колишнього верховного комісара Ліги Націй у справах військовополонених, лауреата Нобелівської премії миру (1922) Фрітьйофа Нансена, який у січні 1923 року в Харкові у перемовинах з урядом радянської України представляв Міжнародну комісію допомоги потерпілим від голоду 1921–1923 рр.

У Женеві 29 вересня 1933 р. відбулась 76-та сесія Ліги Націй за участі представників 14 держав. Йоган Мовінкель представив на обговорення питання допомоги голодуючим в Україні. Він чотири рази звернувся з трибуни до присутніх, переконуючи країни-учасниці у необхідності організації негайної допомоги. Той заклик не був почутий. Постійні члени Ради – Франція та Велика Британія – не підтримали пропозицію. Справу було доручено Міжнародному Червоному Хресту, на відозву якого керівництво СРСР від допомоги категорично відмовилося, заявивши, що жодного голоду немає. Українці допомоги не отримали та залишилися наодинці долати жахіття, штучно створені тоталітарним режимом.

Сучасний погляд світової громадськості на події початку 1930-х років суттєво змінився. Особливістю відзначення 90-х роковин є те, що починаючи з російського військового вторгнення в Україну більше ніж вдвічі збільшилась кількість парламентів, які визнали Голодомор геноцидом в порівнянні з усім періодом її незалежності.

ВИСТАВКА  ДО 90-Х РОКОВИН ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 РОКІВ В УКРАЇНІ  ЗА МАТЕРІАЛАМИ «НАЦІОНАЛЬНОЇ КНИГИ ПАМ’ЯТІ  ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 РОКІВ. ХАРКІВСЬКА ОБЛАСТЬ»
(документи та світлини)
 
25.11.2023 – 30.11.2023
 
Виставка присвячена вшануванню та увічненню пам’яті українців, які загинули в страшні 1930-ті роки від тяжкого злочину, однієї з репресивних дій держави СРСР проти українського народу — Голодомору. Цілеспрямований геноцид, направлений у першу чергу на упокорення українського селянства, перекреслив мрії, можливості, надії, радість, любов, сім’ї, роботу і саме життя мільйонів людей — хліборобів, а також містян: вчителів і лікарів, робітників і службовців, інженерів і акторів…
 
Дослідження цієї трагічної сторінки вітчизняної історії є головною метою «НАЦІОНАЛЬНОЇ КНИГИ ПАМ’ЯТІ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРУ В УКРАЇНІ 1932-1933 РОКІВ. ХАРКІВСЬКА ОБЛАСТЬ». З болем у душі створювалися книги з прізвищами невинно вбитих, замордованих голодом, померлих як невідомі, опрацьовувалися світлини та архівні матеріали. Виставка до 90-х роковин Голодомору допоможе нам краще зрозуміти зв’язок минулого із сучасним, збагнути уроки нашої історії. Не знаючи своєї минувшини, неможливо побудувати прийдешнє. Навіть якщо тогочасність така скорботна…
 
Вшануємо пам’ять загиблих, вклонимося доземно, застережемо майбутні покоління від репресій, голодоморів, війн, катастрофічних людських втрат. Збережемо історію країни, а разом з нею — незламність нашого народу!

1. 21–29 листопада 2013 року – протести, спричинені рішенням уряду про відмову підписати Угоду про асоціацію України з ЄС.
 
2. 30 листопада 2013 року – 18 січня 2014 року – «мирне протистояння», розгортання протестних акцій у Києві та регіонах, учинення репресивних дій із боку силових структур.
 
3. 19–29 січня 2014 року – «силове протистояння», спричинене реакцією мітингувальників на ухвалені Верховною Радою України 16 січня закони, які значно обмежували свободи громадян та збільшували права правоохоронних структур. Перші загиблі протестувальники на вулиці Михайла Грушевського.
 
4. 30 січня – 17 лютого – «силова рівновага з ознаками деескалації», звільнення протестувальниками адміністративних будівель у Києві.
 
5. 18–20 лютого – «збройна ескалація» – остання хвиля силового протистояння з використанням вогнепальної зброї проти мітингарів. Вечір 20–22 лютого – розв’язка.
 
Запровадження Дня Гідності та Свободи на державному рівні є свідченням визнання важливості цих цінностей як наріжних для українського успільства.
 
Сьогодні ми дякуємо всім гідним і вільним. Тим, хто зі щитом і хто на щиті. Для яких найважливішими цінностями були, є і будуть Гідність і Свобода. Гідність і Свобода – руйнують імперії. Гідність і Свобода – об'єднують країни. Гідність і Свобода – рушії поступу та добробуту України. Гідність і Свобода – найважливіші інвестиції в майбутнє України.
 
За матеріалами Українського інституту національної пам'яті.

День Гідності та Свободи відзначається 21 листопада згідно з указом президента України №872/2014 від 13.11.2014 року. Цей день установлено «з метою збереження та донесення до сучасного та майбутнього поколінь інформації про доленосні події в Україні початку ХХІ століття, утвердження ідеалів свободи й демократії, а також віддання шани патріотизму та мужності громадян, які восени 2004-го й у листопаді 2013-го – лютому 2014 року стали на захист демократичних цінностей, прав та свобод людини і громадянина, національних інтересів нашої держави та її європейського вибору». Одним із ключових елементів, який міг призвести до рішучих змін, була Угода про асоціацію України з Європейським Союзом. Її підписання мало сприяти приведенню норм українського законодавства у відповідність до європейських вимог, запровадженню системних реформ, остаточному затвердженню проєвропейського курсу.


10 років тому, 21 листопада 2013 року, на майдан Незалежності у Києві вийшли кілька сотень людей, щоб висловити свій протест проти рішення влади, яке загрожувало Україні втратою незалежності та перекреслювало її європейське майбутнє.


Революція Гідності / Євромайдан – масовий громадянський протест, який тривав 94 дні з 21 листопада 2013 року до 22 лютого 2014 року. Його було спричинено різкою зміною зовнішньополітичного курсу та вектора розвитку держави, згодом до причин додалися незаконні / антиконституційні дії влади, придушення демократичних прав і свобод українців.


Епіцентром подій стали столичний майдан Незалежності та прилеглі вулиці – Хрещатик, Михайла Грушевського, Інститутська. Протести відбувалися також на центральних площах обласних і районних центрів України.
Того листопадового вечора ніхто не здогадувався, що в історії не тільки України, а й усього світу починається новий етап і що події, які відбуватимуться наступні 94 дні – перший крок на шляху до драматичних геополітичних змін. Їх тригером стало продовження боротьби українського народу, що велася не за матеріальні блага чи владу, а духовні цінності – Гідність і Свободу.

 

За матеріалами Українського інституту національної пам'яті

Творча групова виставка  живопису

«Сузір'я художників»

та  виставка майстрів  «На протягу»

14.11.2023 – 24.11.2023

 

        Запрошуємо! Сузір'я художників, фанатично відданих творчості та живопису, організувалися для проведення цієї виставки. Митці багаторазово брали участь у виставках, мистецьких вернісажах міста,  є членами спілок художників Харкова. Марина Зінченко, Ольга Гетьманець – харківські художниці, що пишуть роботи олією, насичені позитивом та любов'ю до навколишнього світу. Сергій Копилов – портретист, якого знають багато мешканців Харкова та України. Його роботи перебувають у приватних колекціях США, КНР, Німеччини та інших країнах.

      Майстриня Наталя Косарєва. Скільки себе пам’ятає, завжди любила малювати. Після школи вступила і закінчила Самарське художнє училище. Після закінчення училища переїхала до Харкова та певний час займалася дизайном інтер'єрів. Тут, у Харкові, з друзями організовували керамічну майстерню. Робота з глиною захопила її та не дає спокою дотепер. До війни брала участь у численних виставках в Україні.

      Марійка Мороз. Театральний художник - декоратор, бутафор, лялькар, оформлювач. Більше 20 років працює в Харківському Державному Академічному театрі ляльок ім. Афанасьєва. Також приймає участь у художньому об'єднанні "Art-X" з авторськими ляльковими мініатюрами і розписом по склу (власне, саме роботи з розпису по склу представлені на цій виставці). З початку війни потроху займалась волонтерською діяльністю у складі ГО "Досвід ЄС", а під час повномасштабного вторгнення обсяги волонтерства, звісно, збільшились. Мешкає у Харкові, з міста не евакуювалась...

       Кужелева Марина. Художник-постановник у Харківському Державному Академічному театрі ляльок ім. Афанасьєва. За понад тридцять п'ять років роботи поставила дуже багато вистав. На виставці представлені маленькі сувенірні ляльки - роботи, зроблені минулої зими під час вимушеного простою театру.

       Заблоцький Олег. Художник-аматор, працює інженером з механізації ляльок в  Харківському Державному Академічному театрі ляльок                  ім. Афанасьєва. В якості хобі робить дерев'яні іграшки, які й представлені на цій виставці.

399409873_676717351234650_8348882935268738612_n.jpg

Майстриня Ольга Володимирівна Тимошенко, яка викладала МК. Вона е майстром народної творчості, членом національної спілки майстрів України, Директором ВКЗСМО школи мистецтв ...і чарівною вікладачкою незнайомих технік вовняноі акварелі. (Для вовняної акварелії потрібно основа – ворсистий матеріал, здатний утримати волокна, закріплений на підкладці від декоративної рамки;гребенні стрічки з непряденої шерсті — їх тони і відтінки потрібно підбирати з урахуванням колористики майбутнього зображення;інструменти - звичайні та манікюрні ножиці, пінцет та бажання написати мазками з вовни).
 
Присутні отримали величезне задоволення від нових знань і навичок

Виставка студії живопису Інни Педан «Pedan art»

«ПРОМІНЬ СВІТЛА»

21.10.202305.11.2023

Доброго дня! Перед вами представлені роботи учнів студії «Pedan art», виконані в різноманітних техніках та жанрах. Діти, що навчаються в студії,  віком від 6 до 16 років, мешкають у містах Харків та Мерефа. 

Кожна картина унікальна, кожна – написана під час війни. На своїх заняттях керівник студії завжди підтримує та агетує обирати тему, яка буде йти від серця та бажання, а як викладач – надихає та допомагає реалізувати задумане.

Важливим аспектом для дитини є відчуття цінності свого внеску в культурний фронт країни, адже у кожного він свій.

Ця експозиція - частинка душі, якою вихованці студії з радістю хочуть поділитися з вами!

Шаблоны для сайта