65 років від заснування Шевченківської премії

20 травня виповнилося 65 років від започаткування найвищої творчої відзнаки в Україні — Національної премії України імені Тараса Шевченка. Лауреатів Шевченківської премії відзначають за створення найвидатніших творів культури і мистецтва. Їх роботи є вершинним духовним надбанням українського народу, утверджують високі гуманістичні ідеали, збагачують історичну пам’ять народу, його національну свідомість і самобутність, спрямовані на державотворення і демократизацію українського суспільства. У 2026 р. враховуючи вагому роль Шевченківської премії у формуванні культурної спадщини України — невід’ємної та самобутньої складової європейського і світового культурного надбання, утвердженні української національної та громадянської ідентичності як складової забезпечення національної безпеки України, у зв’язку із ювілеєм від заснування Національної премії, Указом Президента України № 552/2025 передбачені урочистості, випуск пам’ятної монети та енциклопедії, широке висвітлення святкових заходів у інформаційному просторі. Церемонія вручення Шевченківської премії 2026 р. відбулася 9 березня і символізувала спадкоємність творчих поколінь митців України,

Започаткування Національної премії відбулося до 100–річчя від дня смерті Тараса Шевченка. 20 травня 1961 р. Радою міністрів Української РСР було ухвалено постанову «Про встановлення щорічних Республіканських премій ім. Т.Г. Шевченка», затверджено відповідне Положення і утворено Урядовий республіканський Комітет на чолі з О.Є. Корнійчуком. Комітет складався з чотирьох секцій: літератури (голова Тичина П.Г.), образотворчого мистецтва (голова Пащенко O.С.), музики і виконавського мистецтва (голова Ревуцький Л.М.), театру і кіно (голова Чабаненко І.І.).

Шлях до зірок астронома Миколи Бобровникова

У травні виповнилося 130 років від народження відомого американського астронома Миколи Федоровича Бобровникова (1896–1988), родинне коріння якого пов’язане з Україною. Він народився 11 травня 1896 р. у с. Марківка Старобільського повіту Харківської губернії. Батько Федір Васильович і мати Олена (уроджена Гаврилова), хоч і не поділяли захоплення сина астрономією, допомогли йому отримати гідну середню освіту. Після закінчення гімназії, у 1914 р. Микола вступив до Інституту гірничих інженерів у Петрограді. Навчання першокурсника за воєнних умов було перерване оголошенням додаткової мобілізації, через що він потрапив до Володимирського військового училища. Після року навчання М. Бобровникову присвоїли звання прапорщика і направили на фронт Першої світової війни. А по її завершенню він повернувся до рідних в Україну.

Жадаючи здобути вищу освіту за покликанням, у вересні 1918 р. вступив на астрономічне відділення Харківського університету. З Отто Струве, сином видатного астронома й очільника Харківської обсерваторії професора Людвіга Струве, у Миколи Бобровникова склалися особливо міцні дружні стосунки в студентському оточенні. Талановитий та працездатний науковець домігся у США визначних результатів у роботі і всесвітнього визнання. Ставши президентом Американського астрономічного товариства і Міжнародного астрономічного союзу, він часто допомагав товаришеві у професійній роботі. А в 1919 р. під враженнями від розв’язаного більшовиками «червоного терору» обидва харківські студенти потрапили до лав Добровольчої армії Денікіна. Невдовзі вони опинилися в еміграції. Після важкого поранення Микола Бобровников тривалий час лікувався. Одужавши, продовжив навчання у Карловому (нині Празькому) університеті під керівництвом відомого чеського астронома, директора обсерваторії професора Володимира Вацлава Гейнріха. Продовжив здобуття спеціальної освіти в Чиказькому університеті у США, куди поїхав осінню 1924 р. під впливом наполегливих запрошень Отто Струве. Який вже здобув собі ім’я у науковому світі і консультував Бобровникова у пошуку коштів на навчання та подальше працевлаштування.

У боротьбі за право на Батьківщину. До Дня пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу

18 травня 2026 р. — День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу. Через жорстоку тотальну депортацію понад 190 тисяч кримських татар — переважно дітей, жінок, літніх людей — були позбавлені дому, батьківщини, рідних. У 2015 р. Верховна Рада України визнала цей злочин комуністичного режиму геноцидом кримськотатарського народу, під час якого здійснювалися умисні вбивства, заподіювалися серйозні тілесні ушкодження, навмисно створювалися життєві умови, спрямовані на фізичне знищення кримських татар. 14 травня 2025 р. Верховна Рада України ухвалила Звернення до урядів та парламентів іноземних держав, міжнародних організацій і парламентських асамблей із закликом до всебічного вшанування пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу та консолідації зусиль міжнародної спільноти для припинення системних порушень прав і свобод кримських татар, що тривають на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим.

Письменник, педагог, подвижник мови есперанто Ілля Ізгур. До Дня пам’яті жертв політичних репресій в Україні

17 травня — День пам’яті жертв політичних репресій в Україні. Це національний день скорботи, який відзначається в Україні щороку у третю неділю травня. Цього дня згадують усіх загиблих і постраждалих від терору та переслідувань тоталітарного радянського режиму. Пам’ятний день встановлено згідно з Указом Президента України від 21 травня 2007 р. Дата покликана нагадати про жахливі наслідки політичних репресій, утисків прав і свобод, здійснених радянським режимом у 1919–1991 рр., а також про десятиліття боротьби українців за незалежність. Традиційно о 12:00 оголошується хвилина мовчання на знак поваги до загиблих. Громадяни приносять квіти до національних, регіональних меморіалів та пам’ятних знаків, встановлених на місцях масових поховань жертв репресій. На офіційних ресурсах публікуються тематичні матеріали та архівні документи, що розкривають злочини минулого.

Виповнилося 145 років від дня народження українського письменника єврейського походження, палкого прихильника мови есперанто, педагога Іллі Юхимовича Ізгура (1881–1937), який став жертвою «Великого терору». Підготовлений за документами архівної кримінальної справи І.Ю. Ізгура розгорнутий біографічний нарис Олени Дмитрієвої, Ігоря Шуйського «Я йду в далечінь на великий поєдинок…», у якому вперше була висвітлена повна біографія Іллі Ізгура, опублікований у книзі 2 Харківського тому серії «Реабілітовані історією. Харківська область» (2014).

Ілля (Елі) Ізгур народився 15 травня 1881 р. в містечку Березині Ігуменського повіту Мінської губернії в багатодітній родині кустаря пекаря. Елі з малку допомагав батькам, родині завжди не вистачало коштів на найнеобхідніше. Тому до сімнадцяти років юнак був неписьменним. Освіта стала пріоритетною метою Ізгура. Хлопець мріяв бути вчителем. З 1896 р. йому довелося багато працювати майже безоплатно на пароплаві, що курсував по річці Березині, і в Крюкові та Кременчуці, куди він потрапив у пошуках заробітку. Елі займався самоосвітою, готуючись здобути екстерном диплом 2–ої чоловічої гімназії в Новолипках. Та спроба, на жаль, закінчилась невдачею. Проте юнак не здавався — вдосконалювався, накопичував знання. Невдовзі у рідному містечку зайнявся організацією громадської книгозбірні, проводив культурно–просвітницьку роботу серед єврейської молоді, викладав російську мову в єврейській народній школі. У Варшаві, де працював старший брат, Елі спробував себе у репетиторстві. У домі адвоката Померанця молодий репетитор познайомився з єврейським письменником А. Рейзеном, який уважно поставився до здібностей хлопця і літературних нахилів. За його підтримки початківець підготував і опублікував у збірці «Осіннє листя» в листопаді 1903 р. науково–популярну статтю «Гіпнотизм». Перший вдалий письменницький досвід надихнув його. З 1906 р. Ізгур публікував вірші, поеми, оповідання, нариси й статті майже у всіх газетах міста Вільна, де проживав на той час. Дебютна поетична збірка «Ночи бессонные» була опублікована 1910 р. видавництвом «Современная литература». До неї увійшли твори, написані у відомій Віленській в’язниці на Лукішках, де Ізгур перебував за обвинуваченням у належності до партії соціал–революціонерів максималістів. Ця збірка була своєрідним подарунком товаришів письменників, які підтримали колегу, що знову залишився без постійного місця роботи.

Пам’ятний знак відомому громадському діячу, дисиденту, політичному в’язню комуністичного режиму, народному депутату України Генріху Алтуняну встановлять у Харкові

Рішення про увічнення пам’яті Генріха Алтуняна було ухвалене 15 квітня 2026 р. на засіданні виконавчого комітету Харківської міської ради. Згідно зі зверненням громадської організації «Вірменська національна громада», пам’ятний знак розмістять біля будинку № 48 по вулиці Дерев’янка, де проживав Г. Алтунян.

Видатному громадському діячу, депутату Верховної Ради України 1–го скликання цьогоріч мало б виповнитися 93 роки. Генріх Алтунян народився 24 листопада 1933 р. в м. Тбілісі у вірменській родині кадрового військового. У 1944 р. сім’я приїхала до Харкова. З 1951 р. Генріх здобував спеціальність інженера–радіотехніка в Харківському вищому військовому авіаінженерному училищі. Після завершення навчання, за призначенням 4 роки працював у м. Узин Київської обл. Повернувся до Харкова військовий радіоінженер, майор, на викладацьку роботу. Г.О. Алтунян готувався до захисту дисертації. Члена КПРС, його обрали парторгом кафедри. Але через демократичні погляди, сформовані на загальнолюдських цінностях, він був усунутий від роботи після того, як на партійних зборах відкрито заявив свою недовіру керівництву КПРС.

Генріх Ованесович Алтунян — учасник руху опору радянському режиму 1960–1980-х років, політичний в’язень. За антирадянську діяльність двічі був засуджений Харківським обласним судом і відбував покарання у спецтаборах у Красноярському краї, Пермській області, республіці Мордовії РРФСР. Після звільнення прибув до Харкова. У 1990 р. Г.О. Алтунян реабілітований по обох справах.

Художня виставка робіт переможців всеукраїнського конкурсу
«КРАЇНА ТВОРЧОСТІ»
13.05.2026 – 17.05.2026

Шановні відвідувачі, вітаємо! Безмежно раді оголосити переможців конкурсу «КРАЇНА ТВОРЧОСТІ»! Запрошуємо всіх бажаючих відвідати нашу дитячу художню виставку в ІВЦ «Бузок». Цей захід зібрав юних талантів з різних куточків нашого рідного Харкова й області, інших міст країни, які продемонстрували свої творчі здібності через живопис та графіку.У цьому році ми отримали 60 робіт від дітей різного віку, які вразили своєю оригінальністю.

«Ця виставка – не просто конкурс, це свято творчості та самовираження для дітей. Ми були вражені їхньою майстерністю та креативністю», – зазначила організаторка заходу.

Переможці отримають дипломи та призи, а також можливість представити свої роботи на наступних виставках. Ми щиро дякуємо всім учасникам, батькам та партнерам за підтримку та активну участь.

Запрошуємо всіх охочих відвідати виставку, насолодитися творчістю юних художників та підтримати їх у подальшому розвитку!

Долучайтеся до світу творчості разом із нами!

Один з творців основ сучасної біологічної науки Лев Делоне

Виповнилося 135 років від дня народження українського вченого–генетика, ботаніка, цитолога, селекціонера Льва Миколайовича Делоне (1891–1969), який присвятив своє життя вивченню і удосконаленню зерна пшениці та ячменю. Виведенню високоякісних продовольчих сортів з підвищеними хлібопекарськими якостями, які годують населення всього світу.

Лев Миколайович Делоне народився 11 травня 1891 р. у м. Санкт–Петербурзі в родині вченого, представника французького дворянського роду, корені якого сягають часів Людовіка Святого (1226–1270 рр.). Його пращуром був маркіз П’єр Шарль Марія де Лоне. Лікар в армії Наполеона, який під час війни 1812 р. потрапив у полон під Москвою. Одружившись, осів, не захотівши повертатися на батьківщину. Прізвище нащадків трансформувалося на «Делоне».

Батько Льва — відомий математик, механік, професор Микола Борисович Делоне. У 1890 р. він створив і очолив кафедру практичної механіки в Політехнічному інституті у Варшаві. Активний і в громадському житті, у 1905 р. професор підтримав студентський страйк. Через що був вимушений залишити роботу і переїхав в Україну. У Київському політехнічному інституті Микола Борисович був одним із перших творців і організаторів планеризму. Популяризував знання про авіацію. Разом зі студентами, серед яких виділявся майбутній авіатор, конструктор гелікоптерів Ігор Сікорський, побудував кілька планерів і біпланів.

Микола Борисович був одружений з Надією Олександрівною Георгіївською, донькою дійсного таємного радника та університетського професора, яка стала люблячою матір’ю доньці і трьом його синам. У родині багато читали вголос, влаштовували домашні музичні концерти, часто подорожували, зокрема до Швейцарії. Прищеплювали дітям інтерес до природи. Як–то влітку гуртом вигодовували осиротілу лелеку, навчали її літати з кручі над Дніпром.

Життєвий і бойовий шлях Героя України Олега Фадєєнка

9 травня цього року мало виповнитися 30 років від дня народження військовослужбовця, учасника російсько–української війни, Героя України Олега Віталійовича Фадєєнка (1996–2023). У 2014 р. він добровольцем став на захист України. Створив окремий взвод розвідки HATRED. Один з найефективніших у складі 3–ї окремої штурмової бригади.

Молодший лейтенант О. Фадєєнко з позивним «Малиш» брав участь у багатьох військових операціях, за які був нагороджений медаллю за оборону Харкова, орденом «За мужність» ІІІ ступеню, низкою бойових медалей та відзнак від ГУР МО та ЗСУ. На початку липня 2023 р. при виконанні бойового завдання на Бахмутському напрямку Герой загинув від осколкового поранення в серце. Рідні, друзі, земляки, побратими вшановують пам’ять загиблого Героя України Олега Фадєєнка.

Олег Віталійович народився 9 травня 1996 р. у м. Первомайському (нині Златопіль) Харківської області. Батько Олега, службовець пожежної охорони й учасник змагань з прикладних видів спорту, у дитинстві передав це захоплення хлопцеві. Виховання сина сильним і витривалим цілком підтримав дідусь, ветеран прикордонних військ.

У молодших класах школи Олег почав успішно займатися боксом. Виборював перемоги на змаганнях у Харкові, ставав призером чемпіонатів всеукраїнського рівня. Юнак намагався спробувати себе у різних видах спорту. Опанував паверліфтинг, універсальний повноконтактний бій, джиу–джитсу, кросфіт, греплінг та змішані єдиноборства. У багатьох дисциплінах ставав чемпіоном України в різних вагових категоріях, зокрема і на престижному турнірі ADCC. Зрозуміло, захоплення спортом визначило вибір професії. У 2018 р. Олег Фадєєнко закінчив Харківську державну академію фізичної культури за спеціальністю «фізична терапія».

8 травня — День пам’яті та перемоги над нацизмом. Сьогодні ми вшановуємо пам’ять полеглих воїнів-визволителів Другої світової війни та жертв нацистського терору. Це одна з трагічних сторінок в історії людства і України зокрема. Перемога дісталася надзвичайно дорогою ціною, ціною в мільйони загиблих наших співвітчизників, сплюндрованих міст і сіл та поколінь, які виросли без батьків. Наша земля була ареною запеклих боїв, окупації, масових розстрілів. Українці героїчно боролися з ворогом у підпіллі, на фронтах і в тилу, у складі партизанських загонів. За підрахунками істориків, у лавах Червоної армії воювало від 6 до 7 мільйонів вихідців з України — майже чверть усього особового складу армії. Вони брали участь у ключових боях на території України: танкова битва в р-ні Дубно-Луцьк-Броди, оборона Києва, Одеси і Севастополя, бої за Харків і Дніпро, Корсунь-Шевченківська та Карпатсько-Ужгородська операції. Українці визволяли Європу та штурмували Берлін. На думку науковців, у війні наша країна втратила близько 8—10 мільйонів осіб. Український інститут національної пам’яті наводить цифру прямих втрат — понад 9 мільйонів осіб. Серед них — понад 3 мільйони полягли на фронтах, а решта — жертви цивільного населення, яке померло від масових страт, Голокосту, примусового вивезення до Німеччини. Оцінки істориків різняться через недосконалість обліку особового складу, знищення документів у критичній обстановці, відсутність точних архівів та відомостей про тих, хто опинився в полоні. Крім того, радянська влада навмисно приховувала реальну статистику, щоб не підкреслювати та знецінювати внесок українського народу в перемогу.

Народний артист України Микола Коваль

9 травня виповниться 80 років від дня народження українського співака, народного артиста України (1999), соліста Харківського театру опери та балету ім. М. Лисенка (1975–2018), педагога Миколи Петровича Коваля (1946–2018). Харківський глядач запам’ятав його яскраве виконання класичних оперних партій.

Микола Коваль народився 9 травня 1946 р. в с. Верхосулка Білопільського району Сумської області. До Харківського театру опери та балету ім. М. Лисенка потрапив у 1975 р. ще за навчання у Харківському інституті мистецтв. Молодому виконавцю не відразу довірили головні партії. Провідним його наставником став український оперний співак та вокальний педагог, народний артист СРСР, соліст опери Микола Федорович Манойло. Досконало володіючи баритоном, він першим відчув співочий потенціал в молодому колезі і потроху став передавати М. Ковалю свій репертуар: всесвітньо відомі партії Князя Ігоря, Скарпіа, Ріголетто, Амонасро, Тоніо. Партії, які вважаються вершинними в світовому оперному мистецтві.

Микола Коваль завоював право вважатися голосом харківської опери. Його мужній, соковитий баритон звучав зі сцен Німеччини, Франції, Іспанії, Нідерландів. Спеціально для цього виконавця харківський композитор Віталій Губаренко написав оперу «Сват мимоволі» за мотивами п’єси Г. Квітки–Основ’яненка «Шельменко–денщик» (1985). І ліричну оперу «Пам’ятай мене» про кохання радянського солдата Петра та німецької дівчини Інги. Твір, який через радянську цензуру композитор вимушений був «доробляти» і «вдосконалювати».

Прекрасно співав Микола Коваль і популярні твори українських композиторів, народні пісні. Він був справжнім продовжувачем традицій корифеїв харківської сцени, улюбленцем публіки. У 1999 р. співак був відзначений званням народного артиста України.