ЛІТЕРАТУРНО-МУЗИЧНА КОМПОЗИЦІЯ

 ДО ДНЯ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ

«МИ – УКРАЇНЦІ!»

28.06.2023 (велика зала)

     В Україні 28 червня відзначають державне свято – День Конституції. Річницю з дня прийняття Основного закону країни відзначають щорічно, починаючи з 1996 року.

     Ухвалення Конституції закріпило правові основи незалежної України, її суверенітет і територіальну цілісність. Це також стало важливим кроком у забезпеченні прав людини та громадянина, сприяло подальшому підвищенню міжнародного авторитету України на світовій арені.

     28 червня в інформаційно-виставковому центрі «Бузок» (інформаційно-виставковий відділ КОМУНАЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА «РЕГІОНАЛЬНИЙ  ІНФОРМАЦІЙНИЙ ЦЕНТР» ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ) відбудеться літературно-музична композиція «Ми – українці!», присвячена Дню Конституції України, метою якої є збереження та донесення до сучасного і майбутніх поколінь об'єктивної інформації про доленосні події в Україні XX та ХХІ століть.

     Нехай  полум’я гордості за нашу державу яскраво сяє в серці кожного, освячуючи нам шлях у світле майбутнє.

    Будуймо разом демократичне громадянське суспільство. Слава Україні!

ПЕРСОНАЛЬНА ВИСТАВКА ГРАФІКИ І ЖИВОПИСУ АСІЇ ХОВАЙКО

«ПЕРШІ КРОКИ»

24.06.2023 – 30.06.2023

Асія Ховайко – перспективна й талановита дитина, випускниця художнього відділення Дитячої школи мистецтв №3 Салтівського району. Образотворчим мистецтвом дівчина захоплюється змалку. У свої 15 років вона вже опанувала різні види: графіку, живопис, скульптуру, батик, розпис та декорування одягу та гіпсових кашпо. Своє майбутнє життя Асія мріє пов’язати з професією художника-дизайнера, сподіваючись отримати освіту у академії дизайну та мистецтв у Харкові. Асія Ховайко – багаторазовий переможець мистецьких конкурсів різного рівня, має досвід участі у пленерах художників. Виставка «Перші кроки» ‑ це не лише подарунок дівчинці від її родини, це віра в майбутнє українського мистецтва. Метою заходу є розповідь про себе, місто Харків та Україну за допомогою мистецтва, пошук нових друзів та наставників, ознайомлення з думками досвідчених професіоналів та поціновувачів, пошуки натхнення для нових творчих здобутків.

Відомості про автора

       Асія Ховайко народилась у 2008 році, образотворчим мистецтвом почала займатися у 2014 під керівництвом харківського художника та викладача Костянтина Гуменюка у Дитячій школі мистецтв №3 Салтівського району.

       Асія Ховайко – лауреат численних творчих змагань художників у Канаді, Італії, Швейцарії, Франції. Зараз навчається у загальноосвітній школі №103.

      Від моменту повномасштабного вторгнення з лютого 2022 року Асія Ховайко перебуває у місті Харків.

Майстер-клас

до Міжнародного дня захисту дітей

«Квіткове різнобарв’я»

01.06.2023 (велика зала)

 Усі ми хочемо,  щоб діти були щасливі. Ми мріємо, щоб вони бачили прекрасний світ, жили в мирі, творили, знаходили рішення, проявляли свою креативність, не втрачали свою самоідентифікацію.

Інформаційно-виставковий центр «Бузок» запрошує  дітей та дорослих             1 червня о 15-00 на майстер-клас «Квіткове різнобарв’я»!

Майстер-клас у техніці  акварельного живопису проведе професійний художник,  педагог художнього відділення КОМУНАЛЬНОГО ПОЧАТКОВОГО СПЕЦІАЛІЗОВАНОГО МИСТЕЦЬКОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ «ДИТЯЧА МУЗИЧНА ШКОЛА № 5».

Під час майстер-класу:

• - дитина покроково опанує техніку акварельного живопису;
• - навчиться правильно та легко працювати з акварельною фарбою;
• - отримає  задоволення від роботи та створить маленький власний шедевр.

 Майстер-клас безкоштовний, необхідні матеріали надаються.

До зустрічі!

Місце поховання жертв НКВС – Староєврейське кладовище у м. Харкові

Інформація пор розстріли ЧК-ДПУ-НКВС-КДБ і місця поховання належала до найважливіших таємниць органів державної безпеки СРСР. З початку Великого терору 1937–1938 рр. родичів розстріляних намагалися дезорієнтувати, запровадивши штучно створену форму усного сповіщення «засуджений на десять років без права листування». Чіткої відповіді про долі репресованих родичі не отримали і після смерті Сталіна. Навіть за часів «хрущовської відлиги», після озвучення з трибуни ХХ з’їзду КПРС політичної оцінки «культу особи», КДБ продовжив фабрикації, видаючи рідним довідки з вигаданим діагнозом і датою смерті, яка припадала на воєнні роки. Спроби відшукати правду присікалися, поодинокі звернення залишилися без відповіді. Об’єктивна інформація потрапила до обігу тільки в 1989 р. за часів «перебудови», після набуття чинності Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про додаткові заходи з відновлення справедливості щодо жертв репресій, які мали місце в період 30–40-х і початку 50-х років». У листах до КДБ СРСР, через громадські організації родичі репресованих вимагали розв’язати питання з визначенням місця поховання загиблих. У харківській пресі з’явилося кілька публікацій про віднайдені в архіві УКДБ по Харківській області приписи завідувачу Єврейського кладовища про «віддання землі» 6865 людських трупів. Хронологічні межі 119 документів – від 9 серпня 1937 р. до 11 березня 1938 р. – вказували на жертви Великого терору. Списків імен розстріляних або відправлених на поховання тіл НКВС ніколи не складав.

З’ясувалося, що територія закритого кладовища № 3 по вул. Конюшенній (нині вул. Академіка Павлова) ще до початку масових репресій була передана НКВС і використовувалась як «спецоб’єкт», на якому потайки в нічний час ховали тіла розстріляних у підвалі будинку управління НКВС по вул. Раднаркомівській. Так продовжувалось до березня 1938-го, коли спецоб’єкт був заповнений вщерть, а репресивний конвеєр смерті продовжував ходу. Також стало відомо, що на території колишнього кладовища № 3 поховані діти, померлі від голоду в 1932–1933 рр. у бараках розташованого неподалік так званого Салтівського дитячого містечка. На час «розкриття таємниці», на місці колишнього кладовища кілька десятиліть розквітав Комсомольський парк. Рішенням Харківського міськвиконкому територія була визнана місцем офіціального поховання жертв репресій.

11 квітня 2023 року виповнюється 85 років від дня трагічної загибелі Василя Миколайовича Верховинця (Костіва) (1880–1938), композитора, засновника та головного хормейстера Першої української державної музичної комедії в м. Харкові, хореографа, фольклориста, етнографа, педагога, музичного і громадського діяча.

Василь Верховинець є одним з представників «Розстріляного відродження», який доклав вагомих зусиль у становлення українського музичного мистецтва. Народився 5 січня 1880 р. у с. Старий Мізунь нині Івано-Франківська область. Здобувши початкову освіту, навчався у бурсі, закінчив Самбірську учительську семінарію. Працював викладачем співів на Прикарпатті. Перейшовши до Русько-народного театру, проявив себе як талановитий хормейстер і актор (лірико-драматичний тенор). У 1906 р. запрошений до театру Миколи Садовського, де познайомився з майбутньою дружиною – акторкою Євдокією Долею. Найвідоміші ролі в театрі – Петро («Наталка Полтавка» М. Лисенка), Андрій («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Андрій («Катерина» М. Аркаса).

Після закінчення Музично-драматичної школи М. Лисенка займався хормейстерською, диригентською роботою. Навчався у композиторів Г. Любомирського і О. Кошиця. Є автором хорів, маршів на слова О. Олеся, Лесі Українки, І. Франка, М. Рильського, П. Тичини. У 1915 р. Василь Верховинець перейшов з театру М. Садовського до трупи І. Мар’яненка, де працював хормейстером-диригентом і хореографом.

Мандруючи під час театральних гастролей по всій Україні, вивчав традиції і побут народу, проводив етнографічні дослідження, занотував 400 народних творів. На основі зібраного матеріалу видавав наукові праці – «Українське весілля» (1912) та «Українські танці» (1913). У 1923 р. вийшла збірка «Весняночка», де викладена методологія роботи з дітьми.

У 1918 р. Василь Верховинець очолив Український національний хор у Полтаві. Викладав у Державному музично-драматичному інституті ім. М. В. Лисенка. Очолював кафедру мистецтвознавства Полтавського інституту народної освіти, хорову студію ім. Стеценка при Музичному товаристві ім. Леонтовича в Києві.

Наприкінці 1920-х рр. Василь Верховинець працював у столиці УСРР м. Харкові. У 1927–1928 рр. був керівником хору Харківського драматичного театру. Тут він виявив хист організатора, очоливши новостворені культурно-мистецькі установи. Зокрема, був засновником і головним хормейстером Першої української державної музичної комедії (1929–1931). Кращі вистави – «Запорожець за Дунаєм», «Вечорниці», «Гейша». У Харківському оперному театрі став співпостановником першого українського балетного спектаклю «Пан Каньовський» (музика М. Вериківського та Ю. Ткаченка). У 1930 р. створив у Полтаві вокально-хореографічний ансамбль «Жінхоранс» – перший в Україні професійний жіночий колектив театралізованого співу. У 1933–1934 рр. митець керував хором під час зйомок фільму І. Кавалерідзе «Коліївщина» на Одеській кіностудії.

10 липня 2023 р. виповнюється 85 років від дня смерті Лева Лук’яновича (Лукіліановича) Кандиби (1881−1938), вченого бактеріолога, професора, заступника директора Харківського бактеріологічного інституту ім. Мечникова, розстріляного НКВС.

Він народився 20 лютого 1881 року в сім’ї службовців у місті Харкові. В 1907 році закінчив медичний факультет Харківського університету, був обраний асистентом Бактеріологічного інституту Харківського медичного товариства. З метою удосконалення наукових знань був відряджений до Німеччини, протягом 1910 року працював у лабораторіях професорів Нейфельда і Фрідбергера (останнього вважав своїм вчителем і найкрупнішим мікробіологом зі світовим ім’ям, в 1929 році працював у його берлінській лабораторії). З 1917 року – завідувач вакцинного відділу Бактеріологічного інституту. Професор, член Харківського медичного товариства. Про високий фаховий рівень Л. Кандиби свідчить наукова спадщина, яка зберіглась у фонді Харківської медичної бібліотеки.

Його заарештували працівники Харківського оперсектора ДПУ УСРР 20 січня 1931 року. Звинуватили як члена контрреволюційної диверсійної шкідницької організації мікробіологів, до якої нібито входили Бурова А. Є., Григорович С. П., Соловйов М. М. Кандиба перебував під слідством у Харківському Будинку примусових робіт. Дізнавшись про самогубство колишнього колеги Григоровича, заявив слідчому «що про організацію дізнаєтеся лише через мій труп». Ухвалою особливої наради при колегії ДПУ УСРР від 23 липня 1931 року за статтею 54¹² Кримінального кодексу УСРР позбавлений волі в концтаборі строком на 3 роки умовно зі звільненнями з-під варти. Працював науковим керівником Українського науково-дослідного бактеріологічного інституту імені Мечникова. Вдруге заарештований на Північному Кавказі в санаторії «Цейський» 26 серпня 1937 року секретно-політичним відділом УДБ УНКВС по Харківській області як член антирадянської шкідницької організації (статті 54⁷, 54¹¹ Кримінального кодексу УРСР). У столиці України на той час працівники центрального апарату держбезпеки вимагали свідчень від іншого ув’язненого – колишнього директора інституту, доктора медичних наук Мойсея Іоновича Мельника. Таким чином, для продовження слідства Кандибу етапували з харківської в’язниці до київської.

В листопаді 1937 року сім’я була виселена з квартири. Дружина Ганна Василівна згадувала, що від слідчого не отримувала ніякої інформації про долю чоловіка. Коли тюремники відмовили у передачі посилки, вона здогадалась, що Лева немає в живих. Його розстріляли у місті Києві 10 липня 1938 року за ухвалою НКВС і прокурора СРСР від 20 листопада 1937 року. Військовим трибуналом Київського військокругу 6 травня 1958 року Кандиба Л.Л. був реабілітований.

Підготував Ігор Шуйський за матеріалами «Реабілітовані історією. Харківська область»