Українське красне мистецтво художника Амвросія Ждахи
6 грудня виповнюється 170 років від дня народження видатного аквареліста, графіка, ілюстратора Амвросія Андрійовича Ждахи (1855–1927). Великий знавець історії та українського фольклору, він зробив значний внесок у збереження української культурної спадщини. Першим з українських майстрів Амвросій Ждаха ілюстрував безсмертний «Кобзар» Тараса Шевченка. Популярним ім’я художника зробили малюнки до українських народних пісень, видані окремою оригінальною серією поштових листівок на початку ХХ століття.
Митець багато працював у галузі книжкової графіки, оформляв та ілюстрував книжки переважно українських класиків: історичний роман Пантелеймона Куліша «Чорна рада» (1901), «Оповідання про Антона Головатого» Михайла Комарова (1901), оповідання Григорія Квітки–Основ’яненка «Добре роби — добре й буде» (1906), історичну повість Францішека Равіта–Гавровського «При битій дорозі» (1912), повість Євгена Гребінки «Чайковський» (1914), етнографічний збірник «Українське весілля» (1905).
Амвросій Ждаха є автором ескізів обкладинок та заставок журналів, видавничих знаків та екслібрисів. Він колекціонував козацьку зброю, цікавився етнографією та народними традиціями України. Створив два альбоми власних малюнків жіночого та чоловічого одягу, альбом акварелей писанок. Виконав у традиціях українського бароко ескізи проєктів національних інтер’єрів й меблів. Зібрав і записав два томи творів української усної народної творчості.
Першим з українських графіків, А. Ждаха розпочав працю над комплексним оформленням «Кобзаря» Т.Г. Шевченка. З вересня 1894 р. художник працював над серією акварелей на батьківщині Тараса Шевченка у с. Кирилівка та на його мальовничих околицях. Зробив замальовки місць, пов’язаних з Кобзарем. Загалом він проілюстрував вісімнадцять творів Т.Г. Шевченка. З 1896 по 1901 рр. художник створив 39 ілюстрацій до «Кобзаря». У 1914 р. видавництво «Час» видало ювілейну серію брошур з окремими творами Тараса Григоровича, обкладинки яких виконав А. Ждаха.
Українське світовідчуття Опанаса Заливахи
Українське світовідчуття Опанаса Заливахи
26 листопада виповнилося 100 років від дня народження українського живописця, графіка, скульптора, кераміста, громадського і культурного діяча, уродженця Харківщини Опанаса Івановича Заливахи (1925–2007). Талановитому митцеві судилося прожити непросте життя. Художник–шістдесятник за творче відображення своєї громадянської позиції був ув’язнений в далеких таборах суворого режиму. За незалежності України Опанас Заливаха нагороджений званням лауреата Шевченківської премії (1995). Його ім’я є одним із символів незламного духу шістдесятництва. Твори художника добре відомі в Україні та світі.
Народився Опанас Заливаха в 1925 р. у с. Гусинка Куп’янського району в сім’ї сільського коваля Івана Михайловича Заливахи. Цікавлячись сімейним корінням, Панас дізнався, що дід його був з роду мандрівних майстрів. І цілком вірогідно, що мистецькі здібності майбутньому художнику передались від предків.
Сім’я Заливах була незаможною. А з початком голоду, який охопив Харківщину в 1932–1933 рр., їй бракувало найнеобхіднішого. Щоб вижити, у 1934 р. вона переїхала до Приморського краю на Далекому Сході. Про Голодомор у Опанаса Івановича залишилися моторошні спогади. «1933 року в нас був страшенний голод. Я, пам’ятаю, тоді ходив у ясла. Іду вулицею в ясла — то так метрів п’ятсот. Тини, під тинами люди. Дехто сидить, дехто лежить, дехто ворушиться. Повертаюся з ясел, дивлюся — вже ті люди лежать, уже не ворушаться. А ми жили на околиці села, через ярок був цвинтар. Одного разу я пішов у той ярок, виліз трошки вище. Половіло жито, як хвилі. Думаю, чи я тут ще не потону? Обійшов так стернею попри того урвища, піднявся на вигін. Дивлюся — чорна земля. І люди щось принесли в рядні й кинули в яму. Я наблизився, думаю: «Щось люди носять. Що ж вони носять?» Підійшов ще ближче, дивлюся — викопана величенька яма. Не така, що на одну людину. І в неї накидано трупів. Люди пішли, видно, ще за кимось. Мені стало якось лячно. Я — ходу додому. Пізніше я довідався, що то з села вигрібали мертвих і скидали туди», розповів він у 1999 р. теж колишньому політв’язню Василю Овсієнку в інтерв’ю Харківській правозахисній групі. Ще один яскравий спомин дитинства художника пов’язаний з випадковою зустріччю з лірником і хлопчиком, його поводирем. За цими спогадами Опанас Заливаха намалював картину «У мандри», яка зберігається у Музеї мистецтв Прикарпаття.
Українська старовина у творах Олекси Стороженка
Українська старовина у творах Олекси Стороженка
24 листопада виповнюється 220 років від дня народження українського письменника, етнографа, драматурга ХІХ століття Олекси Петровича Стороженка (1805–1874). Поціновувач старовини, він віднайшов свою особливу стежку в українській літературі. Написані на фольклорних матеріалах твори вирізняє самобутність художнього таланту О. Стороженка, позначеного гумором, знанням народної міфології, виразною образністю народної мови.
Олекса Петрович Стороженко народився в сім’ї поміщика 24 листопада 1805 р. в с. Лисогори Борзнянського повіту (нині Прилуцького району Чернігівської області). Пращури його належали до відомого з XVII століття козацького роду старшин часів Гетьманщини. Стороженки служили в Прилуцькому полку та володіли чималими маєтками на Полтавщині. Мали сімейні зв’язки з представниками відомих родин Милорадовичів, Полуботків, Горленко, Ревуцьких. У 1785 р. сім’я Стороженків отримала дворянство із внесенням до Дворянської родовідної книги Чернігівського намісництва.
Дитячі роки письменника минули в містечку Великі Будища Зіньківського повіту на Полтавщині. «Українську душу йому дав рід, почування любові до рідного краю, любові до своєї мови, до свого народу», написав про витоки письменництва Олекси Стороженка мовознавець Борис Грінченко.
Вдома юнак отримав початкову освіту. В м. Харкові з 1821 р. успішно навчався у приватному шляхетному пансіоні з правами гімназії М.К. Робуша. Після завершення науки повернувся на Полтавщину. Там і відбулась у 1823 р. доленосна зустріч Стороженка з молодим письменником Миколою Гоголем. Можливо, саме тоді Олекса вирішив спробувати себе на письменницькій ниві. Яскраві враження, наповнені особистими переживаннями та спостереженнями, він виклав у есе «Спогад».
У День пам’яті жертв Голодомору
Де б ви не були, запаліть Свічку пам’яті!
Щороку в четверту суботу листопада Україна вшановує пам’ять жертв Голодомору 1932–1933 років і масових штучних голодів 1921–1923 і 1946–1947 років. У 2025–му День пам’яті жертв голодоморів припадає на 22 листопада.
Український інститут національної пам’яті закликав усіх цього дня згадати в Загальнонаціональній хвилині мовчання о 16.00 про мільйони людських життів, які Україна втратила через Голодомор і масові штучні голоди. Відвідати місця пам’яті жертв Голодомору в своєму населеному пункті. І запалити із настанням темряви свічки пам’яті на підвіконнях. Це вияв нашої скорботи і віри в майбутнє! Адже кожен вогник у вікні свідчить, що ми, живі, пам’ятаємо про померлих.
Україна внаслідок масових штучних голодів втратила мільйони людських життів. У 2006 році Законом України Голодомор 1932–1933 років визнаний геноцидом Українського народу. Сьогодні рашисти як спадкоємці того режиму знову коять злочини проти людяності та геноцидні дії на українській землі.
21 листопада — День Гідності та Свободи
21 листопада — День Гідності та Свободи
Цього дня у 2004 та 2013 роках на столичний Майдан Незалежності вийшли небайдужі громадяни. У листопаді 2004–го — щоб захистити своє право на чесні вибори. За дев’ять років — щоб обстояти свою гідність та європейське майбутнє України. Ці дві українські революції корінним чином вплинули на новітню історію нашої країни і тому безпосередньо стосуються подій сьогодення. Нині на фронті наші воїни у боротьбі з підступним ворогом відстоюють Гідність і Свободу, які стали гаслом українського громадянського суспільства, що остаточно відкинуло імперське минуле, обрало майбутнє України у цивілізованому світі і торує шлях до справжньої незалежності. Героїчна боротьба українців продовжується, перебуваючи у центрі уваги світової політики.
День Гідності та Свободи встановлено Указом Президента України № 872/2014 від 13 листопада 2014 р. «з метою збереження й донесення до сучасного та майбутніх поколінь об’єктивної інформації про доленосні події в Україні початку ХХІ століття, а також віддання належної шани патріотизму й мужності громадян, які восени 2004 року та у листопаді 2013 року — лютому 2014 року постали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини і громадянина, національних інтересів нашої держави та її європейського вибору».
Помаранчева революція у 2004 році надала поштовх до духовного відродження нації, відновлення історичної пам’яті, збереження української ідентичності. Перед усім світом вона засвідчила неспинний розвиток в Україні громадянського суспільства, згодного боротися за демократичні цінності — права людини, політичні і громадянські свободи. За даними соціологів, у подіях Помаранчевої революції взяли участь понад 6,6 мільйонів громадян. Загально відомими стали гасла «Разом нас багато, нас не подолати!», «Свободу не спинити!», «Разом — сила!».
Персональна виставка картин Наталі Гундич
Давайте знайомитись!
Мене звати Гундич Наталя.
За роки роботи у наймі та на замовлення я відчула нестачу самовираження. Я запитала себе: "Навіщо я малюю?".
Мене переслідувала жага до самовираження і реалізації власних ідей.
І от у 30 років я почала.
Саме тому останнім часом я пішла у творчий відрив та експерименти! Це неймовірне відчуття наповненості та азарту. Таким чином кожна ідея відгукується у самісіньке серце. Сповнена натхненням, я успішно долаю депресію та бачу сенс у довгих роках творчості, які я нарешті можу реалізувати для себе.
Запрошую вас доєднатися до спільноти і спостерігати, до чого може довести цей шлях!
Персональна виставка Олександри Торяник
«ПАЛІТРА ЖИТТЯ»
19-23 листопада 2025
Народилась 5 липня 1967 року вмісті ХАРКІВ. Вищу освіту здобула у Харківськомуполітехнічному інституті. Інженер теплоенергетик. З дитинства обожнюваламалювати, майструвати, творити щось своїми руками, дуже захоплюваласяфотозйомкою. Мріяла перенести на полотносвої фотографії, краєвиди, квіти. Але дорога до здійснення мрії буладовгою.
Тільки у 2009 році почалазайматися у художній студії Art People під керівництвомСвітлани Юдіної.
У 2015 році навчалася вшколі декоративно-прикладного мистецтва та креативного рукоділля«Шовковий шлях» під керівництвом Качалової Світлани Борисівни.
Закінчила базовий курс печворка, курс вишивки шовковими стрічками, валяння. Приймала участь уконкурсах та виставках декоративно-прикладного мистецтва. Але, найголовніше – це студія Art People. Курсакадемічного малюнка, акварельний курс, скетчінг, батик, різні майстер-класи.Декілька разів приймала участь у виставках студії Art People у виставковомуцентрі «Бузок».
2020 рік - брала участь у виставці у приватній художній галереї Генріха Семирадського «Вдячні нащадки геніальному майстру». Після по чатку війни заняття в студіїзупинились. Згодом ми
, хто залишився урідному місці, невеличка група «Шалені Бджілки», відновили заняття. Під часвійни організували три колективні виставки. 2024 рік, травень – груповавиставка «Миттєвості» в галереї «Бузок». 2024 рік, липень – другавиставка «Миттєвості» у великій залі галереї «Бузок», виставка «Акварельнімиттєвості» у малій залі галереї. 2025 рік, травень, червень – персональнавиставка «Миттєвості» в галереї ДІАЗ міста Умань. Мої картини знаходяться урізних куточках світу – Німеччина, Іспанія, Америка, Литва.
Більше 50-ти картин яподарувала своїм друзям. Але з початком війни творчість відійшла на другийплан. Маю посвідчення донора, маю посвідчення волонтера.
Зроби крок назустріч. До Міжнародного дня толерантності
16 листопада за рішенням Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) в усьому світі відзначається Міжнародний день толерантності. Цього дня 1995 р. ЮНЕСКО ухвалила Декларацію принципів терпимості. А 1996 р. Генеральна Асамблея ООН ухвалила резолюцію 51/95, яка проголосила 16 листопада Міжнародним днем толерантності.
У Декларації принципів терпимості йдеться про рівність усіх людей, незалежно від їхньої раси, статі, мови, національної належності, релігії або стану здоров’я. Ці принципи, визначені в Загальній декларації прав людини (1948), яка проголошує повагу до індивідуальності, її прав і свобод, неприйняття усіх форм дискримінації, недопущення геноциду, і встановлює покарання за цей злочин. Принципи рівності та недискримінації закріплені також актами міжнародного та багатьох національних законодавств, згідно з якими всі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах.
ЮНЕСКО захищає культурні надбання та їх збереження і розвиток, підтримує мовне розмаїття. Сприяє поширенню та використанню найрізноманітніших знань, у тому числі унікальних знань та умінь корінних народів. Уся ця багатогранність поглядів, підходів та світосприйняття здатна за допомогою діалогу та обміну думками відкрити перед людством нові горизонти.
Славний син Слобожанщини видатний український історик
Дмитро Яворницький
Виповнилося 170 років від дня народження історика, археолога, етнографа, фольклориста, письменника Дмитра Івановича Яворницького (1855–1940). Він прославився як один з найуспішніших дослідників козацької доби, автор фундаментальної роботи «Історія запорізьких козаків». Також збирач пісень і легенд, археолог і музейник, який віднайшов і врятував від забуття чимало пам’яток козацької старовини.
Народився Дмитро Яворницький 25 жовтня (6 листопада) 1855 р. в с. Сонцівка (нині с. Борисівка) Харківського повіту Харківської губернії в незаможній родині дяка та селянки. Тут відбулося знайомство Дмитра з побутом, традиціями, співочою спадщиною українського народу. Дід Дмитра Івановича, Яким Федорович Яворницький, також належав до духівництва і володів невеличким хутором «Яворницький» у Зміївському повіті Харківської губернії, який згодом успадкував вчений.
Початкову освіту Дмитро здобув у Харківському повітовому училищі. У 1874 р. за наполяганням батька вступив до Харківської духовної семінарії, але залишив навчання. З 1877 р. навчався в Харківському університеті на історико–філологічному факультеті. В університеті у Дмитра Яворницького склалися надзвичайно приязні стосунки з відомими проукраїнськими поглядами викладачами, професорами Олександром Потебнею і Миколою Сумцовим. Поступово відбувалося становлення Д. Яворницького як науковця. Невдовзі О. Потебня запросив його до участі в студентському гуртку з вивчення історії та звичаїв українського народу.
ХУДОЖНЯ ВИСТАВКА «ВІДОБРАЖЕННЯ»
УЧНІВ ХУДОЖНЬОГО ВІДДІЛЕННЯ
КОМУНАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ МИСТЕЦЬКОЇ ОСВІТИ
«ДИТЯЧА ШКОЛА МИСТЕЦТВ № 6»
ХАРКІВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ
Під патронатом Харківського міського голови Ігоря Терехова за підтримки Департаменту культури Харківської міської ради з 05.11.2025 по 09.11.2025 в інформаційно-виставковому центрі "Бузок" відбудеться виставка художніх робіт "ВІДОБРАЖЕННЯ" учнів художнього відділення «Дитячої школа мистецтв № 6», присвяченої Дню працівників культури та майстрів народного мистецтва України.
Діти — найщиріші художники, і кожна їхня робота, відображена на полотні – це маленьке віконце у внутрішній всесвіт дитини, де кольори говорять голосніше за слова.
В експозиції представлено понад 60 художніх творів учнів різних років, виконаних у техніках живопису, графіки, а також створених у жанрах пейзажу, натюрморту, портрету та інших, де кожна робота сповнена світла, добра та віри у життя, що так потрібна нам сьогодні.
Вона є свідченням того, що творчість і культура – це не розкіш, а фундаментальне середовище, в якому народжується, зростає і відображається Людина.
Це наш культурний фронт, де краса і чиста емоція протистоять руйнуванню. Дитяча душа, відображена на полотні, - це й заклик до миру, це наша найсильніша зброя віри в Перемогу Світла.
Ми щиро вітаємо усіх працівників культури, хто плекає духовність нашої нації!
Бажаємо вам невичерпного натхнення, миру, безпеки та найголовніше – можливості й надалі творити, навчати та будувати мости між поколіннями.
Запрошуємо всіх шанувальників мистецтва, представників ЗМІ та громадськість зануритися у відображення кольорового світу, який створили наші учні!