Сергій Тимошенко у Харкові. З життя українського архітектора, політика, громадського діяча
5 лютого минуло 145 років від дня народження українського архітектора, інженера, вченого, політика, громадського діяча ХХ ст. Сергія Прокоповича Тимошенка (1881–1950). Його ім’я тісно пов’язане з Харковом. Автор архітектурних проєктів у стилі модерну за неповні десять років роботи у нашому місті залишив по собі вагомий творчий доробок і добру пам’ять. Учасник національних визвольних змагань 1917–1921 рр., С.П. Тимошенко був помітною постаттю на Харківщині. Вважається, що після революційних подій він назавжди залишив Харків, а згодом і підрадянську Україну. Проте існувала версія загадкового відвідування міста С. Тимошенком влітку 1932 р., яку розглядали чекісти, розслідуючи у розпал Голодомору справу «контрреволюційної організації у сільському господарстві України».
Народився Сергій Тимошенко 5 лютого 1881 р. у с. Базилівка (нині Сумська область) на Чернігівщині в сім’ї землеміра Прокопа Тимофійовича Тимошенка. Мати, Юзефіна Яківна, походила з польського роду Сарнавських.
У сім’ї Тимошенків шанували науку. Старший син — Степан Прокопович Тимошенко, став всесвітньо відомим вченим–механіком, автором праць з теорії пружності, опору матеріалів і будівельної механіки, одним із засновників Академії наук України, академіком численних іноземних академій, лауреатом багатьох престижних міжнародних премій. Молодший, Володимир Прокопович Тимошенко, відомий як професор економіст, учасник українського національно–визвольного руху, заступник міністра торгу і промисловості за часів П. Скоропадського, науковець дослідних установ УАН. Пізніше троє братів Тимошенків опинилися в еміграції в США, де також не загубилися. Вони прославили свій рід, який став окрасою отчої Базилівки.
Харківʼяни, ви теж думаєте, куди піти на вихідних?
Запрошуємо вас на
? handmade-виставку майстринь Слобожанщини
«Творчі серця»
@tvorchi_sertsia
? 6–8 лютого
? 10:00–18:00
▫️ у неділю — до 17:00
? ІВЦ «Бузок» м. Харків, вул. Сумська, 25 (ХНАТОБ)
✨ На виставці ви знайдете:
— подарунки
— натуральну косметику
— авторські прикраси
— декор для дому
— в’язаний одяг
— іграшки
— свічки
— сумки та аксесуари
- смаколики
Усе — handmade
Усе — від майстринь Слобожанщини
? Майстер-класи 08.02 (для дітей від 12 років та дорослих):
? 12:00 — Шкарпетки гачком «Бабусин квадрат»
? 14:00 — «Квіткова доля», Петриківський розпис
? Для дітей: аквагрим
Захисник Донецького аеропорту, Герой України Сергій Колодій
4 лютого виповнюється 45 років від дня народження учасника російсько–української війни, майора ЗСУ, Героя України (2016, посмертно) Сергія Володимировича Колодія (1981–2014). Мужньо захищаючи Незалежність України, він своїми справами і життям довів, що був справжнім патріотом, хоробрим воїном, який до кінця залишився відданим військовій присязі. Батьки, командири і вчителі підтримували та виховували в ньому найкращі риси чоловіка, захисника та звитяжця.
Сергій Колодій народився 4 лютого 1981 р. в смт Пересічне Дергачівського району Харківської області. Після закінчення школи в Пересічному (нині Комунальний заклад «Пересічанський ліцей») навчався один рік у Харківському професійно–технічному училищі № 1. Відчувши поклик до військової справи, вступив до Військового інституту танкових військ Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» і здобув спеціальність інженера–механіка, офіцера управління тактичного рівня.
Капітан ЗСУ Сергій Володимирович Колодій служив у другому механізованому батальйоні 93–ї окремої механізованої бригади у складі Сухопутних військ, яка дислокувалась у смт Черкаське Новомосковського району Дніпропетровської області. Командир за позивним «Рубіж», як звали його на службі, вирізнявся вимогливістю до себе й підлеглих. Від червня 2014 р. він брав участь у антитерористичній операції на Сході України (АТО). Визволяв м. Авдіївку, брав участь у боях у с. Піски Покровського району Донецької області.
Героїчною сторінкою біографії С.В. Колодія став захист Донецького аеропорту. 4 серпня 2014 р. його рота зайшла на територію Міжнародного аеропорту «Донецьк» імені Сергія Прокоф’єва і зайняла оборону нового терміналу. «Кіборги» обороняли об’єкт впродовж двох місяців. При обороні летовища Колодій неодноразово виїжджав за межі аеропорту для відсічі атак ворога.
Валер’ян Підмогильний і роман «Місто» в історичному контексті
2 лютого виповнилось 125 років від дня народження одного з найвизначніших прозаїків українського «Розстріляного відродження» Валер’яна Підмогильного (1901–1937). За коротке творче життя в постреволюційній Україні 1920–х рр. він затвердився як майстер інтелектуального психологічного роману з елементами глибокого самоаналізу. Безперечно увійшов до історії української літератури як визнаний письменник і перекладач. Валер’ян Підмогильний першим переклав українською роботи Анатоля Франса, Гі де Мопассана та Клода Адріана Гельвеція.
Твори митця, якими захоплюються донині, негайно розібрали на цитати. Підмогильний був стриманий у висвітленні особистого життя. У автобіографії, складеній у березні 1924 р. і яка зберігається у Центральному державному архіві–музеї літератури і мистецтва України, він у кілька рядків вмістив початок літературної діяльності і те, що тому передувало.
«Син селянина народився року 1901 в с. Чаплях колишнього Новомосковського повіту Катеринославщини, де й провів дитинство. Року 1918 закінчив 1 Катеринославську реальну школу й того самого року вступив до математичного факультету Катеринославського Університету. Року 1919 перейшов до правничого факультету, але через матеріяльну скруту мусив кинути науку. Працював у ріжних установах у самому Катеринославі й у повітах, здебільшого в Наросвіті, і разом з тим учителював. Року 1921 переїхав до Києву, але через матеріяльну скруту мусив виїхати вчителювати на провінцію. З року 1923 учителю[вав] в Києві й слуха[в] лекції в КІНГі (Київський інститут народного господарства, попередник нинішнього Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, який готував переважно затребуваних економістів — Авт.). За свої найкращі твори вважаю: «В епідемічному бараці», «Проблему хліба» і «Син».
Свідок Голокосту, жертва двох тоталітарних режимів Ася Темкіна
Сьогодні світ вшановує пам’ять жертв Голокосту — мільйонів безневинно вбитих дітей, жінок і чоловіків єврейської національності, які загинули від рук нацистів. Людиноненависницька політика нацистського режиму, спрямована на «остаточне вирішення єврейського питання», мала одну мету — знищення єврейського народу.
Майже 85 років тому в урочищі Дробицький Яр під Харковом фашисти розстріляли майже 20 тисяч людей. Переважну більшість жертв склали євреї, ув’язнені фашистами до гетто в передмісті Харкова. Однією з небагатьох свідків, кому вдалося вирватись із гетто та уникнути смерті, була харків’янка Ася Темкіна. Проте її щасливий порятунок став лише приводом для органів НКВС до ув’язнення А. Темкіної до ГУЛАГу.
Стрімкий наступ ворога восени 1941 року не дозволив евакуюватися багатьом жителям Харкова, що знаходився під загрозою окупації. Так трапилося з бухгалтером Асею Темкіною, яка в двадцятих числах жовтня ще обслуговувала одну з їдалень спецторгу. Одним із останніх ешелонів вона встигла відправити до Чкаловської області неповнолітню дочку Фріду Марківну Дейч, сама ж залишилася доглядати хвору матір. За чутками з уже окупованих територій Ася дізналась, що прихід фашистів не віщував євреям нічого доброго. Жорстокі переслідування, гетто та розстріли євреїв сприймалися нормальними людьми як варварство та блюзнірство. Харків’яни не вірили, що таке можливе в їхньому місті.
Окупація принесла багато лиха всім містянам. Розташована в історичному центрі квартира Асі також зазнала пограбування, як і будинки багатьох харків’ян. Німецькі солдати шукали цінності. Проте брали й те на що натрапили: домашнє начиння, книги, одяг. Отож Ася тішилась тим, що частину її гардеробу вдалося таки сховати у знайомих.
Подвиг Героїв Крут — історія українського опору
Подвиг Героїв Крут — історія українського опору
29 січня Україна відзначає річницю бою під Крутами, який став прикладом героїзму та самопожертви молоді в боротьбі за незалежність. Щорічне вшанування Героїв Крут закріплено постановою Верховної Ради України від 16 травня 2013 р. «Про відзначення подвигу героїв бою під Крутами».
Подвигу юних воїнів, які цінною свого життя 29 (30) січня 1918 р. стримували наступ більшовиків на Київ, передували буремні події українських національно-визвольних змагань. З розпадом Російської імперії, розпочатим Лютневою революцією 1917 р., в м. Києві зусиллями українських партій була створена Центральна Рада. 20 листопада 1917 р. революційний парламент проголосив створення Української Народної Республіки.
Видатний вчений, винахідник в галузі радіофізики та астрономії академік Семен Брауде
28 січня виповнюється 115 років від дня народження українського радіофізика, радіоастронома академіка Семена Яковича Брауде (1911–2003). Він автор винаходів, які значно випередили в часі аналогічні наукові розробки. С.Я. Брауде став засновником харківської школи радіоастрономів, яка займає одне з провідних місць у світовій науці. Більшість з понад 300 наукових праць, підготовлених С.Я. Брауде, не втратила своєї актуальності і донині.
Семен Брауде народився 28 січня 1911 р. у м. Полтава в сім’ї банківського службовця та зубної лікарки. У рідному місті здобув першу спеціальність — закінчив професійно–технічну школу з кваліфікацією монтера шостого розряду. У 1928 р. сім’я переїхала до Харкова. З цього часу життя та наукова діяльність Семена Яковича були нерозривно пов’язані з цим науковим центром. У Харкові С. Брауде здобув вищу освіту, здійснив значні винаходи, досяг фахових вершин. Протягом 1928–1932 рр. С.Я. Брауде навчався на фізичному факультеті Державного фізико–хіміко–математичного інституту, нині Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Після отримання вищої освіти, працював викладачем. У 1943 р. вчений захистив дисертацію на ступінь доктора технічних наук (кандидатом фізико–математичних наук Семен Якович став у 1937 р.). Продовжуючи викладати, в 1944 р. отримав звання професора, був обраний завідувачем кафедри Харківського інженерно–будівельного інституту. З 1946 р. працював на створеному за його участі радіотехнічному факультеті Електротехнічного інституту, який був включений до складу Харківського політехнічного інституту.
Одночасно займався наукою у дослідницьких інститутах. З 1933 р. працював у першому, найвідомішому в Україні науково–дослідному інституті фізики — Українському фізико–технічному інституті (УФТІ). Молодий вчений брав участь у розробці нового перспективного напрямку — радіолокації. Займався створенням потужних генераторів надвисокочастотних коливань на багаторезонаторних магнетронах. Завдяки успішним розробкам лабораторії, здійсненим за участі С.Я. Брауде, в 1938 р. у Харкові створили перший в країні надвисокочастотний радіолокатор, що працював на хвилі 64 см. Наукова розробка була використана в протиповітряній обороні країни, надійно послуживши в роки Другої світової війни. У 1940–і рр. доктор Брауде очолив лабораторію фізико–технічного інституту.
День затвердження Державного Прапору України
День затвердження Державного Прапору України
У цей день, 34 роки тому, 28 січня 1992 р. Верховна Рада України ухвалила постанову «Про Державний прапор України», якою офіційно затвердила синьо–жовтий стяг Державним Прапором України. У постанові, зокрема, зазначалося, що Державний Прапор України «являє собою прямокутне полотнище, яке складається з двох рівних за шириною горизонтально розташованих смуг: верхньої — синього кольору, нижньої — жовтого кольору, із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3».
Державний прапор — один із символів державності, закріплених у Конституції країни, який уособлює самобутність та спадкоємність її державотворчих традицій. Синьо–жовтий прапор для українців завжди був і в умовах російсько–української війни є знаком свободи і боротьби за незалежність.
«В поколіннях я озвуся». Павло Тичина
«В поколіннях я озвуся». Павло Тичина
23 січня минає 135 років від дня народження Павла Григоровича Тичини (1891–1967), українського поета, перекладача, публіциста, громадського та державного діяча, новатора поетичної форми, фундатора кларнетизму.
Павло Григорович Тичина походив зі старовинного козацького роду. Пращур поета, за родинним переказом, був полковником у війську Богдана Хмельницького. Павло народився 23 січня 1891 р. у багатодітній родині в с. Піски на Чернігівщині. Навчався у земській початковій школі, де викладав його батько. З 1900 р. став співаком архієрейського хору при Єлецькому монастирі. Здобував освіту в духовному училищі, духовній семінарії в Чернігові. Викладач малювання відомий живописець і педагог Михайло Жук посприяв формуванню особистості молодої людини. Він ввів юнака у коло української інтелігенції, познайомивши Павла Тичину з Михайлом Коцюбинським. Той, в свою чергу, показав поетичний зошит поета–початківця Михайлу Грушевському. У 1912 р. у «Літературно–науковому віснику» відбувся друкований дебют Павла Тичини.
Під час навчання в семінарії Тичина подружився з Григорієм Верьовкою, Василем Елланським, Аркадієм Казкою та з іншими відомими у майбутньому українськими діячами. Павло Тичина цінував дружбу, вмів підтримувати взаємини протягом життя.
У 1913–1917 рр. навчався на економічному факультеті Київського комерційного інституту. Але через революційні події не отримав диплома. Він багато працював: у редакціях газети «Рада» і журналу «Світло», помічником хормейстера у театрі Миколи Садовського, рахівником у Чернігівському губернському земському статистичному бюро. У 1917 р. був завідувачем відділу хроніки газети «Нова Рада». Згодом завідував відділом поезії журналу «Літературно–науковий вісник», був головою української секції Всеукраїнського видавництва.
Українська Народна Республіка об’єднала активні сили
нації в боротьбі за незалежність. До Дня Соборності України
Згадуючи сторінки героїчного минулого Української держави, українці з особливою повагою ставляться до спогадів учасників звитяжних подій революційних змагань 1917–1921 рр. Цьогоріч виповниться 100 років з дня трагічної загибелі на чужині видатного українського державного і культурного діяча, голови Директорії, Головного Отамана військ Української Народної Республіки Симона Петлюри. Пам’ять про нього на батьківщині вшановують і зберігають. Що засвідчує ухвалення Верховною Радою України постанови «Про заходи із вшанування пам’яті Симона Петлюри» в 2026 р.
На спомин про борця за Україну в XX столітті, який відіграв важливу роль у здобутті державної незалежності, пропонуємо статтю–спогад Симона Петлюри. Саме 22 січня, сто років тому — у день, який вважався Днем державності (що фактично відповідало на той момент розвитку подій), а з 1999 р. в незалежній Україні його щороку відзначають як День Соборності, в українському громадсько–політичному тижневику «Тризуб» у Парижі була опублікована його стаття «Пам’яті полеглих за державність». Посвячення борцям, які зброєю у 1917–1921 рр. відстоювали незалежну державу Україну. Роздуми Симона Петлюри, як того, хто був у гущі опору російській агресії, зробив винятковий внесок в українське державотворення початку XX століття, а також вплинув на розвиток подій сучасної історії, донині не втратили актуальності. Під назвою «Заповіт Симона Петлюри. Пам’яті полеглих за державність» вона була опублікована окремим виданням паризьким видавництвом «Неділя» у 1926 р., за яким була підготовлена й ця публікація.