Славний син Слобожанщини видатний український історик
Дмитро Яворницький
Виповнилося 170 років від дня народження історика, археолога, етнографа, фольклориста, письменника Дмитра Івановича Яворницького (1855–1940). Він прославився як один з найуспішніших дослідників козацької доби, автор фундаментальної роботи «Історія запорізьких козаків». Також збирач пісень і легенд, археолог і музейник, який віднайшов і врятував від забуття чимало пам’яток козацької старовини.
Народився Дмитро Яворницький 25 жовтня (6 листопада) 1855 р. в с. Сонцівка (нині с. Борисівка) Харківського повіту Харківської губернії в незаможній родині дяка та селянки. Тут відбулося знайомство Дмитра з побутом, традиціями, співочою спадщиною українського народу. Дід Дмитра Івановича, Яким Федорович Яворницький, також належав до духівництва і володів невеличким хутором «Яворницький» у Зміївському повіті Харківської губернії, який згодом успадкував вчений.
Початкову освіту Дмитро здобув у Харківському повітовому училищі. У 1874 р. за наполяганням батька вступив до Харківської духовної семінарії, але залишив навчання. З 1877 р. навчався в Харківському університеті на історико–філологічному факультеті. В університеті у Дмитра Яворницького склалися надзвичайно приязні стосунки з відомими проукраїнськими поглядами викладачами, професорами Олександром Потебнею і Миколою Сумцовим. Поступово відбувалося становлення Д. Яворницького як науковця. Невдовзі О. Потебня запросив його до участі в студентському гуртку з вивчення історії та звичаїв українського народу.
ХУДОЖНЯ ВИСТАВКА «ВІДОБРАЖЕННЯ»
УЧНІВ ХУДОЖНЬОГО ВІДДІЛЕННЯ
КОМУНАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ МИСТЕЦЬКОЇ ОСВІТИ
«ДИТЯЧА ШКОЛА МИСТЕЦТВ № 6»
ХАРКІВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ
Під патронатом Харківського міського голови Ігоря Терехова за підтримки Департаменту культури Харківської міської ради з 05.11.2025 по 09.11.2025 в інформаційно-виставковому центрі "Бузок" відбудеться виставка художніх робіт "ВІДОБРАЖЕННЯ" учнів художнього відділення «Дитячої школа мистецтв № 6», присвяченої Дню працівників культури та майстрів народного мистецтва України.
Діти — найщиріші художники, і кожна їхня робота, відображена на полотні – це маленьке віконце у внутрішній всесвіт дитини, де кольори говорять голосніше за слова.
В експозиції представлено понад 60 художніх творів учнів різних років, виконаних у техніках живопису, графіки, а також створених у жанрах пейзажу, натюрморту, портрету та інших, де кожна робота сповнена світла, добра та віри у життя, що так потрібна нам сьогодні.
Вона є свідченням того, що творчість і культура – це не розкіш, а фундаментальне середовище, в якому народжується, зростає і відображається Людина.
Це наш культурний фронт, де краса і чиста емоція протистоять руйнуванню. Дитяча душа, відображена на полотні, - це й заклик до миру, це наша найсильніша зброя віри в Перемогу Світла.
Ми щиро вітаємо усіх працівників культури, хто плекає духовність нашої нації!
Бажаємо вам невичерпного натхнення, миру, безпеки та найголовніше – можливості й надалі творити, навчати та будувати мости між поколіннями.
Запрошуємо всіх шанувальників мистецтва, представників ЗМІ та громадськість зануритися у відображення кольорового світу, який створили наші учні!
Видатний живописець Слобожанщини Дмитро Безперчий
Видатний живописець Слобожанщини Дмитро Безперчий
Виповнилося 200 років від дня народження українського живописця, графіка, педагога Дмитра Івановича Безперчого (1825–1913). Завдяки таланту, працелюбству і майстерно виконаним роботам він за життя став відомим живописцем Слобожанщини. Дмитра Безперчого згадують як першого вчителя визначних художників С. Васильківського, Г. Семирадського, М. Ткаченка, П. Левченка, П. Мартиновича, В. Беклемішева.
Він народився 30 жовтня 1825 р. на Білгородщині в с. Борисівка у багатодітній сім’ї кріпака, іконописця Івана Безперчого. Батько розписував іконостаси та церкви, мистецький талант передався синові. Розпізнавши у Дмитрика хист до малювання, Іван Безперчий став для майбутнього художника натхненником і першим вчителем.
Професійних навичок Дмитро набув у майстерні видатного живописця Карла Брюллова у м. Санкт–Петербурзі. У 1841 р. 15–річний юнак став вільним слухачем Академії мистецтв. Навчаючись, він познайомився з Тарасом Шевченком, який також брав уроки майстерності у професора Брюллова. Юного художника захопила ілюстрація. Він першим ілюстрував повість Миколи Гоголя «Тарас Бульба». Під впливом Т. Шевченка задумав серію малюнків до поеми «Гайдамаки». Сільська народна тематика надалі стала провідною у жанрових творах художника.
У 1846 р. Дмитро Безперчий отримав звання некласного художника історичного та портретного живопису і повернувся в Україну. Викладав малювання у Ніжинському ліцеї. У 1850–1900 рр. працював у реальному училищі, 2–й і 3–й гімназіях Харкова. Викладав у малювальній школі Марії Раєвської–Іванової. Брав участь 1894 р. у підготовці статуту школи. Вітав і всіма силами допомагав прискорити відкриття Харківського міського художньо–промислового музею (1886).
Голос пам’яті Тамари Мороз–Стрілець
Голос пам’яті Тамари Мороз–Стрілець
У жовтні виповнилося 120 років від дня народження української письменниці, літературознавиці Тамари Михайлівни Мороз–Стрілець (1905–1994). Удова репресованого письменника Григорія Косинки, за радянських часів вона доклала чимало зусиль до повернення в історію літератури та увічнення пам’яті імен літераторів «Розстріляного Відродження».
Народилася Тамара Мороз 27 жовтня 1905 р. в сім’ї службовця з Чернігівщини, висланого до м. Полтави за участь у революційних подіях 1905 року. Батько, Михайло Наумович Мороз (1876–1938), один із співзасновників УАПЦ, у 1919–1924 рр. обирався головою Всеукраїнської православної церковної ради, за що неодноразово був репресований і загинув у часи «Великого терору». У Києві, куди ще до початку буремних подій 1917–1921 рр. переїхала родина, М. Мороз працював у статистичному відділі Київського губернського земства. Самоук за освітою, Михайло Наумович намагався надати можливість дочці та її двом братам здобути гідну освіту. Тамара закінчила Другу українську гімназію імені Кирило–Мефодіївського братства. Навчалася у Київському художньому інституті на кінофотовідділі малярського факультету (1927–1930), а також на операторському факультеті Київського інституту кінематографії. У 1924 р. познайомилась і згодом стала дружиною молодого талановитого письменника Григорія Стрільця (мав творчий псевдонім Косинка).
Запорукою довірливих стосунків подружжя були спільні інтереси. Тамара Михайлівна завжди була поруч з чоловіком на літературних зустрічах, творчих вечорах як у Києві, так і у Харкові. Г. Косинка повсякчас у гущі дискусій: полемізує, доводить свою правоту, погоджуючись з іншою думкою або сперечаючись. Вимогливий до літератури і, в першу чергу до себе, завжди послуговувався принципом — «Коли не можеш дати у творчості силу, рівну найкращим художникам слова — не псуй паперу!».
Запрошую всіх на виставку виробів ручної роботи спільноти слобожанських майстринь @tvorchi_sertsia, в якій я також братиму участь.
Везу ваші улюблені продукти і деякі новиночки ?
Зустрічатиму вас за будь-якої погоди ?
?️ 31 жовтня - 02 листопада
⏰ 10-00 - 18-00 (неділя до 17-00)
?м. Харків, вул. Сумська, 25,
праве крило ХНАТОБу
ІВЦ «Бузок»
ВХІД ВІЛЬНИЙ
Персональна творча виставка Тетяни Демченко
«Щоб не плакати, я малювала»
28.10.2025 – 07.11.2025
Для мене малювати – це зберігати себе під час війни. Щоб гамувати в собі біль, розпач, страхи я знайшла спосіб – писати картини. Не малювати щось на паперці, а передавати силу почуттів, масштабно, в кольорі, давати їм вихід.
Отак – пензлями клалися фарби з думками, мріями й почуттями. Цією виставкою хочу показати, що малювати можуть усі. Не всі спробували.
Пабло Пикассо казав «Живопис – це інший спосіб вести щоденник». Я з ним погоджуюсь. Слова підбираешь як і фарби, але написане можна ї побачити.
Запрошую від щирого серця на виставку!
Неперевершений Лучано Паваротті. До Всесвітнього дня опери
25 жовтня митці провідних культурних інституцій світу та шанувальники оперного мистецтва відзначають Всесвітній день опери (World Opera Day). Свято засноване 2019 р. завдяки ініціативі трьох престижних оперних організацій: Opera America, Opera Latinoamérica і Opera Europa.
Міжнародну мову оперного мистецтва розуміють на всіх континентах представники різних народів і національностей. Виникла опера, як відомо, в Італії наприкінці XVI століття. Міланський театр «Ла Скала» (La Scala), з його незрівнянною акустикою і просторою залою, вважається міжнародним центром, одним із провідних оперних театрів Європи. Італійські виконавці тривалий час є взірцем оперного мистецтва у світі.
12 жовтня мало виповнитися 90 років одному з найвідоміших і найулюбленіших оперних співаків усіх часів Лучано Паваротті. Він народився 1935 р. на півночі Італії в небагатій родині мешканців невеликого міста Модена. Батько, Фернандо Паваротті, мав хороший тенор, але ніколи не прагнув професійної сцени. Одначе вплинув на музичні вподобання сина і підтримав його у виборі професії.
Знайомство Лучано зі світом музики почалося з домашньої колекції записів популярних тенорів того часу. Разом з батьком, хлопець співав у церковному хорі. У юні роки він отримав кілька уроків співу професора Бонді. Вважається, той досвід не вплинув на манеру співу майбутньої зірки. Але вдалий початок, як то кажуть, було покладено.
Плеяда визначних. Микола Самокиш
Плеяда визначних. Микола Самокиш
У жовтні виповниться 165 років від дня народження відомого художника–баталіста, академіка живопису Миколи Семеновича Самокиша (1860–1944). Визнаний майстер пензля та графіки, професор ділився зі студентами таємницями професії у Харкові наприкінці 1930–х рр. Микола Семенович вважав, що найважливішим у біографії людини є вірно обраний напрямок до здобуття спеціальності. Він так і назвав книжку, опубліковану київським видавництвом «Мистецтво» (1937) — «Як я став художником». У спогадах правдиво проаналізував творчий шлях від початківця до досягнення вершин у мистецтві.
А народився Микола Самокиш 25 жовтня 1860 р. у Ніжині на Чернігівщині в сім’ї, яка належала до старовинного козацького роду. Виховували хлопчика дідусь із бабусею у с. Носівці, у домі яких була нагода побачити традиції та побут українців. Подорожуючи сільськими околицями, Микола збагнув та полюбив природу. З першого класу навчання у Ніжинській гімназії закохався у малювання. Бажання бути художником з’явилося після того, як він побачив у місцевій художній галереї картини з унікальної колекції графа О. Безбородька. Це були переважно копії прекрасних робіт знаних майстрів Великого Відродження: Корреджо, Рубенса, Рембрандта, Бургіньйона. Відомий портрет Миколи Гоголя роботи Федора Моллера.
Захопившись малюванням і читанням художніх книжок про далекі мандри та пізнавальні подорожі світом, Микола часто забував про навчання. Мріяв після закінчення гімназії потрапити до академії мистецтв. Батько ж наполягав на навчанні на адвоката. Не знайшовши підтримки в сім’ї, Самокиш–молодший виїхав на Волинь, де в міській школі м. Луцька працював вчителем історії та географії материн брат Яків. Там він познайомився з студентом петербурзької Академії мистецтв Рудницьким, разом з яким вирушив із Луцька здобувати художню освіту.
Виставка спільноти майстрів «Art Гурт А»
Виставка спільноти майстрів «Art Гурт А»
З 22 по 26 жовтня 2025 року творча спільнота «Art Гурт А» продовжує свою діяльність та запрошує жителів і гостей міста на чергову виставку декоративно-ужиткового мистецтва, що відбудеться в Інформаційно-виставковому центрі «Бузок».
У період великих змін та загроз, регулярна робота виставки «Art Гурт А» є символом стабільності та незламності творчого духу Харкова. Цей захід підтверджує, що творчі досягнення є потужною відповіддю на виклики сучасності, а мистецтво — невід’ємною частиною життя міста.
Виставка «Art Гурт А» — це простір для спілкування майстрів зі своїми однодумцями та мешканцями міста, які цінують красу та майстерність.
Основні акценти експозиції:
- Діалог традицій та сучасності: Експонати об'єднані глибоким розумінням традицій та принципів народної творчості , що переосмислені у сучасних методиках виготовлення предметів декоративно-ужиткового мистецтва.
- Просвітницька діяльність: Виставка виступає як освітній майданчик , де майстри передають культурні цінності та демонструють красу ручної праці, що прикрашає оточення.
- Різноманіття мистецтва: До уваги відвідувачів представлені унікальні авторські роботи, серед яких живопис, кераміка, прикраси, мінерали та дизайнерські вироби , що відображають живий і активний процес локальної творчості.
Виставка дає можливість не лише побачити вишукані твори , але й підтримати харківських митців , які збагачують культурний простір.
Це чудова нагода знайти унікальний предмет для власного простору або обрати неповторний подарунок, що нестиме тепло людських рук. Протягом роботи виставки до ваших послуг будуть оформлювач та консультант.
Будинок письменників «Слово» у спогадах Володимира Ґжицького
15 жовтня виповнилося 130 років від дня народження українського письменника, перекладача Володимира Зеноновича Ґжицького (1895–1973), який працював у Харкові в 1919–1933 рр. Яскравий прозаїк, він пройшов шлях від початківця до відомого майстра, автора всесвітньо відомих історичних романів «Опришки», «Кармелюк». Про Харків 1920–1930–х рр. В. Ґжицький написав у своїх мемуари, згадавши своїх побратимів з письменницького цеху та будинок «Слово», в якому проживав.
Він народився 15 жовтня 1895 р. у с. Острівець Теребовлянського повіту у сім’ї народного вчителя Зенона та його дружини Стахії Ґжицьких. Здобувши початкову освіту, навчався в гімназії у м. Станіславові. Там життєвий шлях Володимира дивним чином перетнувся з відомим на Галичині поетом Василем Пачовським, який Крайовою шкільною радою у вересні 1905 р. був призначений на однорічну педагогічну практику вчителем української мови та відряджений до тієї ж гімназії, у якій навчався Ґжицький. Спілкування з В. Пачовським — співорганізатором літературного гуртка «Молода муза», що наслідував західноєвропейські модерністські напрямки в літературі, вплинуло на подальшу долю тоді ще десятирічного хлопця. На гімназичні роки припадають публікації перших віршів В. Ґжицького. Щоправда, занадто віддане «служіння Евтерпі», музі поезії, мало не зашкодило навчанню. Втручання батька, якому Володя пообіцяв залишити «літературну творчість» до опанування науками, врятувало хлопця від виключення з гімназії.
До письменства Володимир Ґжицький повернувся вже в Харкові. До Слобожанщини він потрапив 1919 р. у закритому вагоні потягу з колишніми вояками Української Галицької Армії, полоненими денікінцями. Посидівши два місяці у харківській в’язниці, втік і переховувався у місті до приходу військ більшовиків.