Боротьба до Перемоги. День спротиву російській окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя
26 лютого 2026 р. Україна відзначає День спротиву російській окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. Саме з окупації Криму 12 років тому розпочалась збройна агресія Росії проти України. Відкритий спротив російській окупації, від мирної громадської активності до захисту України на передовій чи у тилу ворога, триває й досі. Тому цей день покликаний нагадати про неперервність боротьби за звільнення Криму від російських загарбників.
У 2020 р. Президент України Володимир Зеленський Указом No58/2020 встановив 26 лютого Днем спротиву окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. Сьогодні ми згадуємо та віддаємо данину мужності тисяч жителів Кримського півострова, які 26 лютого 2014 р. вийшли у м. Сімферополі на підтримку територіальної цілісності України. Вшановуємо тих, хто продовжує чинити опір окупантам, щоденно ризикуючи бути затриманим за проукраїнську позицію та нестримну віру в деокупацію Криму.
Війна за Незалежність України. До четвертої річниці від початку сучасної повномасштабної російсько–української війни
24 лютого 2026 р. виповнилося чотири роки від початку повномасштабної загарбницької війни, яку російська федерація розв’язала проти України та Українського народу. Агресор грубо порушує норми міжнародного права, вчиняючи воєнні злочини та злочини проти людства, із застосуванням терору та актів геноциду щодо українців.
Загалом сучасна Війна за Незалежність України проти одвічного ворога — московії триває вже дванадцять років, з 19–20 лютого 2014 р. — перших актів збройної агресії проти мирних громадян у центрі української столиці та перших зафіксованих перетинів державного кордону України російськими збройними силами через Керченську протоку.
До 24 лютого 2022 р. основні воєнні дії відбувалися на сході нашої країни. Протягом восьми років Збройні Сили України разом з численними добровольчими формуваннями ефективно стримували цей напад, зупинивши просування московських загарбників та звільнивши більшість захоплених ними на той час територій. Окупованими залишалися Автономна Республіка Крим, місто Севастополь і частина Луганської та Донецької областей. Стосовно цих повністю підконтрольних територій внутрішня і зовнішня риторика кремля зводилася до нібито існування там нових «народних» республік, які прагнуть незалежності під патронатом росії.
24 лютого — Національний день молитви в Україні
24 лютого — Національний день молитви в Україні
Україна відзначає Національний день молитви. Постанова про встановлення Національного дня молитви прийнята Верховною Радою України 12 лютого 2025 р. Цього року пам’ятний день 24 лютого є четвертими роковинами повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну.
Сьогодні українці відстоюють свою незалежність та ідентичність, захищають своє право вільно жити на власній Богом даній землі. Загальнонаціональна молитва до Бога є благоговійним зверненням за силою для перемоги та запорукою консолідації і єднання українського суспільства. Спільна молитва захистить Україну та тих, хто продовжує боротьбу на полі бою, стане свідченням духовного єднання українського народу та символом нашої непохитної віри у перемогу.
Герой Небесної Сотні, Герой України Євген Миколайович Котляр
Євген Котляр пішов із земного життя у віці 33 роки — таким молодим він і залишиться назавжди в пам’яті людей нашого та всіх прийдешніх поколінь.
Він народився 14 квітня 1980 р. у Харкові. Після завершення навчання у Харківському педагогічному ліцеї №4, музичній школі за класом скрипки, здобув вищу освіту у Харківському національному університеті радіоелектроніки.
Мав спокійну вдачу. Зазвичай неговіркий, ніколи не намагався якимось чином привернути до себе увагу. Втім, завжди готовий був попри все прийти на допомогу ближньому та підставити плече.
Євген дуже гостро відчував чужий біль, чужі проблеми та мав дар ненав’язливо підтримати у найважчий момент. Був миролюбним, водночас принциповим — твердим і безкомпромісним, чесним перед собою і людьми навіть у дрібницях. Його завжди поважали, люди тягнулись до нього. На Майдані багато разів пропонували стати десятником і навіть сотником, але він звик відповідати лише за себе. Хлопець був активним учасником громадського життя, одним із засновників і активістів харківської екологічної організації «Зелений фронт». В червні 2010 р. брав участь в акціях протесту проти вирубки дерев у Центральному парку (тоді Горького). Нашвидкуруч освоївши навички альпініста, Євген з друзями залазив на дерева, щоб завадити здійснювати варварську вирубку. Але це не зупинило негідників — загрожуючи життю протестантів, вони продовжували спилювати дерева, в тому числі й те саме дерево, на якому був Євген. Понад два місяці тривала боротьба за дерева. Він залишив парк одним з останніх.
ГЕРОЇ ПЕРШОЇ ПЕРЕМОГИ У БИТВІ, ЩО ТРИВАЄ
ГЕРОЇ ПЕРШОЇ ПЕРЕМОГИ У БИТВІ, ЩО ТРИВАЄ
Щорічно Україна 20 лютого відзначає День Героїв Небесної Сотні згідно з Указом Президента від 11 лютого 2015 року № 69 «Про вшанування подвигу учасників Революції Гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні».
У 2026 році є вже дванадцяті роковини доленосних подій Майдану та вшановуємо пам’ять Героїв Небесної Сотні, які віддали життя у боротьбі за краще майбутнє нашої країни.
День Героїв Небесної Сотні покликаний ушановувати боротьбу за гідне життя та свободу, героїзм і самовідданість, завдяки яким було змінено перебіг історії нашої держави.
Чітка громадянська позиція та готовність обстоювати її до кінця — це гідні наслідування непересічні якості Героїв Небесної Сотні.
Свобода — фундаментальна характеристика людського існування, тобто можливість вибору та усвідомлення власної відповідальності за нього. Герої Небесної Сотні обрали — виборювати свободу та гідність навіть ціною життя; вони загинули за те, щоб наша країна розвивалась як вільна демократична держава.
Військовий, історик, патріот України. Пам’яті Микити Білостоцького
Гідному синові України, історику музеєзнавцю, учаснику Революції Гідності, викладачу, військовому психологу Микиті Олександровичу Білостоцькому 21 лютого мав виповнитися 51 рік. Відданий своїй справі, він присвятив життя популяризації історії та культури України. Ставши боронити Батьківщину, загинув у бою російсько–української війни 5 серпня 2022 р.
Народився Микита Білостоцький у Харкові 21 лютого 1975 р. у інтелігентній сім’ї, у якій завжди цінували знання і поважали особисту думку. Батьки передали синові любов до друкованого слова. Рано навчившись читати, хлопець знайшов у книгах надійне джерело особистого розвитку. У поєднанні з рисами характеру — спостережливістю й допитливістю — це посприяло швидкому формуванню ерудованої, незалежно мислячої, креативної молодої людини.
У шкільні роки стало очевидним, що гуманітарний напрямок буде пріоритетним у подальшому виборі професії. Цьому сприяло захоплення юнака оприлюдненою наприкінці 1980–х рр. інформацією з недалекого історичного минулого, яка раніше приховувалась від радянського суспільства. І відбилося на формуванні системи його духовних, ідеологічних та політичних цінностей. У 1992 р. Микита Білостоцький за тематичну колекцію «Сталін і сталінізм» був відзначений бронзовою нагородою на філателістичній виставці в Харківському палаці дитячої та юнацької творчості.
У 1992 р. М. Білостоцький вступив до Харківського інституту культури, обравши нову спеціальність «Музейна справа та охорона пам’яток історії та культури». Під час навчання активно досліджував історію Дробицького Яру — урочища поблизу Харкова, місця масових розстрілів нацистами цивільного населення у 1941–1942 рр. Долучився до збору матеріалів для експозиції Навчально–просвітницького комплексу музею Голокосту, створеного на базі Харківського Будинку вчених. Досліджуючи прояви репресивної політики тоталітарних режимів у 40–х рр. ХХ століття, М.О. Білостоцький зупинився на повоєнній антисемітській кампанії в радянській Україні — маловивченій темі, якій молодий музеєзнавець присвятив наукові публікації.
Символ боротьби за незалежність. До Дня Державного герба України
Сьогодні країна відзначає День Державного герба України. Це символ волі і незламності, хоробрості та єдності Українського народу. Символ, з яким відважні воїни мужньо боронять рідну землю від заклятого ворога і супротивника, окупанта і загарбника.
Державний герб — один із трьох офіційних символів, разом із прапором і гімном. Він презентує Україну як суверенну незалежну державу, є офіційною емблемою, що зображується на офіційних документах, печатках, грошах. Малим Державним гербом, відповідно до Конституції України, є золотий тризуб на синьому щиті, затверджений Верховною Радою України 19 лютого 1992 року.
Вперше питання обрання герба постало у листопаді 1917 року з проголошенням Української Народної Республіки. Для цього Центральна Рада створила спеціальну підготовчу комісію, очолювану професором Михайлом Грушевським. До неї входили історики, юристи, гербознавці та художники. Від 6 січня 1918 року тризуб із хрестом по середині у восьмикутній рамці розмістили на перших грошах УНР, які створив художник–графік Георгій Нарбут.
Сучасний герб Верховна Рада України затвердила 19 лютого 1992 року як Малий герб України, визначаючи його головним елементом великого Державного Герба України. Ним став золотий Тризуб на синьому щиті — національний символ українців часів визвольних змагань XX століття. Його проєкт був розроблений групою українських геральдистів ― Андрієм Гречилом, Олексієм Коханом та Іваном Турецьким.
Софія Русова і харківська українська громада
Софія Русова і харківська українська громада
18 лютого виповнилося 170 років від дня народження вченої, педагогині, засновниці українських жіночих організацій Софії Русової (1856–1940). Українська громадська діячка, новаторка вітчизняної педагогіки, літературознавиця і організаторка бібліотечної справи Софія Русова десять років прожила в Харкові. Місто залишило глибокий слід у пам’яті видатної діячки.
Софія Федорівна Русова народилася 18 лютого 1856 р. в с. Олешня Чернігівської губернії в сім’ї відставного офіцера шведського походження Ф. Ліндфорса і француженки Ганни Жерве. Початкову освіту Софія здобувала вдома. Навчалася іноземних мов і вільно володіла французькою, англійською, німецькою та чеською. Десятирічною дівчинкою вступила до Фундуклеївської гімназії в Києві, яку закінчила у 1871 р. із золотою медаллю. Після завершення навчання Софія присвятила себе педагогічній діяльності.
У липні того ж року, від попечителя шкільного округу отримала дозвіл на відкриття в Києві першого дитячого садочка. До цього приватного закладу завітало близько 20 дітей, переважно сімей української інтелігенції. Там початківиця познайомилась з відомим літературним і театральним діячем Михайлом Старицьким, який відрекомендував її Миколі Лисенку, Михайлу Драгоманову, Павлу Житецькому, Павлу Чубинському. З новими знайомими її пов’язувала багаторічна дружба, спільна робота у київській «Просвіті», де Русова очолила педагогічну підкомісію та ініціювала в листопаді 1909 р. відкриття садочка для українських дітей від 1 до 7 років.
Персональна виставка гіпсового живопису Семена Трегуба
«Олексіївка. Харків. Україна»
17.02.2026 – 26.02.2026
Я – Трегуб Семен Віталійович, народився на Олексіївці, в місті-герої Харкові, в моїй країні УКРАЇНІ.
Коли я навчався у загальноосвітніх школах, то я поєднував добре з добрим! Навчався ще й у художній школі імені Іллі Юхимовича РЄПІНА. З її допомогою з початкових поверхневих знань про живопис, історію мистецтва я зміг зробити свій стиль і дати йому право на життя.
АРТ... я думаю, не варто пояснювати. Арт у кожного свій. Свою душу, де живе Віра, Надія, Любов, Тепло, Свобода та Світ, я вкладаю у свої твори: художні, музичні літературно-поетичні... Просочую потужною Божою енергетикою, своїм добрим серцем. І намагаюся принести світло у світ, а у Світ – СВІТЛО! Це є «Мистецький АВАНГАРД». Авангард – це радикальний розрив з будь-якими традиціями в межах розумного. Адже червоний колір – приємний і ніжний колір? Чорний колір? Теж дуже хороший. Але, на жаль, зараз у нашому житті чорний колір асоціюється з темрявою (війною). Чорний колір ми розбавляємо зоряним небом Ван-Гога, і шлях наш стає світлішим. А це і є моє завдання і мета – принести СВІТЛО У СВІТ, і СВІТ У СВІТЛО! Без темряви та крові.
P.S. Існує така фраза «З'явився, або ж прийшло з нізвідки».... Ні, це не про мої роботи. З нізвідки з'явитися може лише непроханий гість. А моя творчість – вона вся береться з душі та серця!
Незабаром вона йтиме, бігтиме, летітиме під музику. Чекайте!
Дякую всім, хто прийде на мою виставку!
Захищав український народ, дотримався військової присяги. Пам’яті Героя Небесної Сотні, Героя України Івана Наконечного
Глибоку повагу викликає найстарший Герой Небесної Сотні, Герой України Іван Максимович Наконечний (1931–2014), якому цьогоріч виповнилося б 95 років. В минулому офіцер ВМС СРСР, він приєднався до боротьби за втілення назрілих політичних і суспільних змін. Потребував бути там, де вирувала Революція Гідності, де творилась нова Україна. «Я давав присягу — бути завжди з народом». Ці слова запам’ятались і оточенню, і рідним Героя.
Народився Іван Максимович Наконечний 18 жовтня 1931 р. в с. Краснопілка (нині частина села Бурти) Кагарлицького району Київської області. Малечею пережив Голодомор, коли родина втратила доньку — одну з п’ятьох дітей. Дитинство Івана припало на війну, німецьку окупацію. Закінчивши місцеву школу, юнак три роки служив матросом на військовому кораблі в Севастополі. Тоді й вирішив пов’язати свою долю з військово–морським флотом. Після навчання у морському училищі отримав звання лейтенанта, служив у Ленінграді. Одружився, народилися двоє синів. Заради сім’ї після п’яти років служби Іван Наконечний звільнився та влаштувався працювати інженером. На початку 1980–х рр. Іван Максимович повернувся на Київщину, щоб доглядати за паралізованою матір’ю та батьком. Згодом оселився у Києві, куди переїхала і його дружина. За два роки до Революції Гідності в житті Івана Максимовича сталася трагедія — він овдовів і втратив одного із синів.
Порядна та чутлива людина, І. Наконечний емоційно відреагував на побиття 30 листопада 2013 р. бійцями спецпідрозділу МВС "Беркут" мирних активістів на майдані Незалежності та долучився до протестів у середмісті столиці. Відтоді їздив на Майдан чи не щодня. Попри вмовляння рідних, намагався долучитися до Самооборони Майдану. Там йому через вік відмовили, але не заперечували його участі у чергуваннях, прислухалися до порад військового ветерана.