Ректор Харківського університету О.П. Рославський-Петровський

Виповнилося 210 років від дня народження українського історика, статиста, ректора Харківського університету (1858–1862) Олександра Петровича Рославського–Петровського (1816–1872). Перший історіограф Харківського університету, пропонував цікаві ідеї реформування навчального процесу університету. У 1851 р. опублікував вперше в російській імперії підручник з історії стародавнього Сходу.

Народився 21 квітня 1816 р. в купецькій сім’ї у с. Слабин Чернігівської губернії. Вдома здобув початкову освіту і підготувався до навчання у гімназії вищих наук князя Безбородька в Ніжині. Отож вступив відразу до 4–ого класу у 1828 р. Вищу освіту з 1834 р. здобував на словесному відділенні історико–філологічного факультету Харківського університету. Після його закінчення отримав ступінь кандидата. За пропозицією П.П. Гулака–Артемовського був залишений при університеті для читання курсу статистики. У 1839 р. захистив дисертацію на здобуття ступеня магістра «Об истинном значении прагматической истории» і був призначений ад’юнктом. З 1844 р. читав курс лекцій загальної історії. Після захисту дисертації (1845) він отримав ступінь доктора історичних наук, політичної економії та статистики. У 1846 р. затверджений у званні екстраординарного професора, а через півроку — ординарного по кафедрі загальної історії. Читав курси зі статистики, політичної економії, з історії стародавнього світу та середніх віків. З 1844 до 1852 р. викладав загальну історію також у Педагогічному інституті.

Як свідчать дослідники, Олександр Петрович майже весь вільний час присвячував університетській роботі. Яка складалась у нього доволі успішно. З 1842 р. він секретар факультету, а потім декан історико–філологічного факультету. З 1858 р. по 1862 р. О.П. Рославський–Петровський обирався ректором Харківського університету.

Вчений, організатор і розбудовник наукових установ Іван Красуський

Виповнилося 160 років від дня народження українського хіміка, інженера–технолога, професора Івана Адамовича Красуського (1866–1937). Головним його досягненням стало відкриття в Харкові Українського інституту прикладної хімії.

Народився Іван Красуський 20 квітня 1866 р. у дворянській сім’ї з польським корінням. У автобіографії Іван Адамович зазначив, що його батько володів землями в Рязанській губернії. Навчався у 2–й московській гімназії, по закінченню якої в 1884 р. вступив до Санкт–Петербурзького університету. В 1888 р. поїхав до Києва здобувати вищу освіту на відділенні природничих наук фізико–математичного факультету університету Св. Володимира.

Продовжив набуття знань за кордоном. Працював у професорів Junge, Schulze, M. Muler, Degener у лабораторіях політехнічних інститутів Цюриха, Брауншвейга. Опанував спеціальність як практикант, згодом хімік, на бурякоцукровому заводі Gr. Twulpstedt у Нижній Саксонії в Німеччині. Повернувшись до України працював хіміком, помічником директора Андрушківського бурякоцукрового заводу на Житомирщині.

З 1893 р. Іван Красуський, лаборант під орудою екстраординарного професора Харківського університету А.Є. Зайкевича, брав участь у дослідженні культури цукрового буряка в університетській агрохімічній лабораторії. Успішно витримавши іспит на магістра хімії (1898), приват–доцент І.А. Красуський читав студентам двох факультетів курси лекцій з аналітичної та органічної хімії. Також завідував технічною лабораторією університету. У 1899 р. за протекцією професора Ю.Л. Зубашева здібного, талановитого фахівця обирають стипендіатом на професорське звання до подальшої діяльності в Харківському технологічному інституті.

Творчі здобутки видатної педагогині Христини Данилівни Алчевської

16 квітня виповнилося 185 років від дня народження видатної української діячки у галузі народної освіти, педагогині Христини Данилівни Алчевської. Наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. у створеній Христиною Алчевською Харківській приватній жіночій недільній школі здобуло освіту понад 17 тисяч жінок. Їй належать розробки методики навчання грамоті дорослих, перших систематичних навчальних програм і посібників для народних шкіл.

Вона народилася 16 квітня 1841 р. у містечку Борзна Чернігівської губернії у сім’ї учителя повітового училища. Скоро родина Журавльових поїхала до міста Курська, центра сусідньої губернії, де минуло дитинство Христини та її братів. Від матері, освіченої жінки сербського шляхетного роду, Христина Данилівна успадкувала музичні таланти, світлий розум і дар «притягати серця людей». Батька ж не сприймала через жорстокість до оточення і залежних від його волі кріпаків. Коли вже дорослою їй іноді доводилося каятися за негідні вчинки, вона повторювала: «в мені просинається батько».

Прибічник патріархального укладу «домострою», де голова родини відповідальний за духовний і фізичний стан своїх домочадців, Журавльов–старший вважав зайвим і навіть шкідливим здобуття донькою освіти. Тому Христині, яка прагнула знань, довелося навчатися потайки самотужки. Підслуховуючи й підглядаючи за навчанням своїх братів, які засвоювали грамоту під опікою бідняка–семінариста. Освоївши читання, вона вивчила байки Крилова й виразно декламувала їх, розважаючи кріпосних кухарок і водночас відточуючи свої ораторські навики. Коли брати поступили в гімназію, здібна дівчина допомагала їм виконувати домашні завдання. Особливо подобалось їй складати художні тексти. Вчителі вважали натхненно написані твори зразковими. Поки не розкрили таємницю, зрозумівши, хто був їх справжнім автором. До того ж старша сестра горе–гімназистів вже здобула популярність поетеси серед містян Курська, опублікувавши свої перші вірші в газеті «Северная Пчела». Історія мала завершитися скандалом, але в гімназії пожаліли дітей, яким й так після смерті матері не вистачало батьківської опіки.

Українська казкарка Оксана Іваненко

Виповнилося 120 років від дня народження української письменниці, перекладачки Оксани Дмитрівни Іваненко (1906–1997). Талановита і життєрадісна особистість була визнаною майстринею у жанрі казки. Успішною авторкою біографічних романів про життя і творчість класиків української літератури. Твори письменниці перекладені багатьма мовами, мають тисячі палких прихильників у всьому світі. 40 років тому, у березні 1986 р. за заслуги у розвитку української літератури Оксана Іваненко була удостоєна Державної премії ім. Т. Г. Шевченка.

Народилася Оксана 13 квітня 1906 р. у Полтаві. Місто Івана Котляревського, Панаса Мирного, Миколи Гоголя плекає багаті літературно–мистецькі традиції. Тому видається невипадковим, що інтелігентна сім’я майбутньої письменниці була близькою до літератури. Батько, Дмитро Олексійович, успішно працював редактором газет «Полтавские губернские ведомости», «Полтавський вісник», «Полтавський голос». Завдяки його здібностям газети набули популярності. За радянських часів він викладав літературу у трудовій школі. Лідія Миколаївна, мама Оксани, працювала вчителькою у притулку для дітей–сиріт. У домі була багата бібліотека, стіни якої прикрашали портрети письменників. Батьки прищепили Оксані та старшому від неї на два рочки братику Дмитру любов до рідного слова, до української поезії та пісні.

Читати Оксана почала з чотирьох років. Навчившись грамоті, взялась писати. І не що небудь, а «повісті». У шість років вирішила видавати свій журнал, який називався «Гриб». «Мій журнал, правда, після кількох номерів «прогорів»... Але я продовжувала писати нескінченні повісті», згадувала письменниця. У дорослішому віці вона полюбила твори Тараса Шевченка, Миколи Гоголя, казки Ганса Крістіана Андерсена.