Борець за незалежну Україну Микола Стасюк
Борець за незалежну Україну Микола Стасюк
Цьогоріч у травні виповнилося 140 років від дня народження державного і політичного діяча, українського економіста Миколи Михайловича Стасюка (1885–1943). В Українській Народній Республіці його ім’я було добре відомим. М. Стасюк був одним з засновників Української Центральної Ради. У 1920–ті роки працював у столиці радянської України в системі української кооперації. Там само, у Харкові, він був заарештований органами ДПУ у справі так званого «Українського національного центру».
Народився М. Стасюк 4 травня 1885 р. в Катеринославі (нині м. Дніпро) у сім’ї дворянина, ветеринарного лікаря Михайла Степановича Стасюка (Стасюкова). У серпні 1894 р. Микола був прийнятий до Катеринославського реального училища. Юнак глибоко засвоював знання. Опанувавши повний курс наук у 1901 р., Микола ще один рік навчався в додатковому класі того ж училища. Фундаментальна підготовка дозволила йому вступити в липні 1902 р. до Петербурзького гірничого інституту. Майбутній інженер зацікавився питаннями економічного стану України. У 1908–1912 рр. Микола Стасюк підготував i опублікував актуальні на той час праці «Автономія і розвиток продукційних сил на Вкраїні», «Економічні відносини України з Великоросією і Польщею», «Еміграція та її значення в економічному житті України».
Микола Михайлович поринув у політичне життя української громади. Спочатку Стасюк належав до Революційної української партії. Згодом був активним діячем Української партії соціалістів–революціонерів. По поверненню на Сiчеславщину, у революційні 1905–1907 рр. організував селянські спілки. За що на початку 1908 р. потрапив до в’язниці, був засуджений і перебував під наглядом поліції. Відомо. що серед тих, хто клопотав за визволення Стасюка з–під варти був його добрий знайомий, історик Дмитро Яворницький.
У 1917 р. Микола Михайлович Стасюк постав у колі діячів, які заснували Українську Центральну Раду (УЦР). На Перших Загальних зборах 8 квітня 1917 р. М. Стасюка було обрано до її виконавчого Комітету. Водночас він очолив агітаційну комісію УЦР, працював в організаційній комісії з розроблення проєкту статуту автономії України. На Других Загальних зборах було затверджено запропонований ним проєкт організації губернських, повітових i волосних українських Рад. У Києві він також обіймав впливові посади у виконавчому губернському комітеті, громадських організаціях, очолював Київську губернську раду селянських депутатів.
Етновиставка творчості handmade виробів двох майстринь
«СИЛЬНА ТА СТИЛЬНА:
Сучасна етніка в віночках та прикрасах»
07.05.2025 – 11.05.2025
Шановні прихильники творчості та етнічних прикрас! Ми, дві майстрині, Ірина Раздовська і Неля Перетятько, вітаємо вас на виставці наших робіт в інформаційно-виставковому центрі «Бузок»!
Попри все, ми створюємо красу, позитивну енергію, наповненість, якою хочемо з Вами ділитися. Це наша перша персональна виставка. Ми беремо участь у загальних виставках, участь в різних заходах та проектах Харкова та країни взагалі. Наші вироби не тільки дають натхнення та додають завершеності та ідеальності Вашому образу, але й не дозволяють забувати наші коріння, пам’ять предків, силу роду та нашої землі!
У нас є роботи на різні смаки, події, на кожен день. Ірина Раздовська – майстер сучасних віночків в українському стилі для виступів та святкової бутафорії і прикрас, Неля Перетятько – майстер з бісерних прикрас, намист народних українських та адаптованих під наш час. Усі роботи різноманітні - є авторські і ексклюзивні, є з можливістю повторів для сценічних виступів, театральних постановок тощо.
Хочемо поділитися позитивними емоціями, які закладені в наші вироби, доповнити ваші наряди, не давати згасати вогнику надії гарним настроєм!
Етніка або українська символіка – це наші традиції, наша спадщина, наш дух єдності та наша сила і вогонь душі! Ми є в нашій творчості, виробах, натхненні, в нашому роді, в нашій вірі в краще й в нашому повітрі, яким ми дихаємо, бо ми – на своїй землі, в своєму вимірі, бо ми усі – Сильні та Стильні! Давайте ділитися тільки теплом, щирістю, посмішками, красивими речами та позитивом!
Запрошуємо до нас на виставку!
Від щирого серця,
Ваші майстри, Ірина та Неля
Автор антології «Розстріляне Відродження» Юрій Лавріненко
Виповнилося 120 років від народження літературознавця, публіциста, есеїста, історика, українського громадського та культурного діяча Юрія Андріяновича Лавріненка (1905–1987). Бібліографія підготовлених ним літературних досліджень, присвячених культурному відродженню України, включає до 300 назв публікацій і рукописів. Найвідомішою є антологія «Розстріляне Відродження», де автор системно та об’єктивно висвітлив літературне життя в радянській Україні в 1917–1933 рр. І окреслив творчі біографії українських митців, переважна більшість з яких була насильно відсторонена радянським режимом від улюбленої справи. «Розстріляне Відродження» — унікальний письменний пам’ятник українській літературі, тісно пов’язаний з трагічною історією України 1920–1930–х рр.
Юрій Лавріненко був добре знайомий з героями книги, особливостями літературного життя, яке вирувало переважно в столичному Харкові. А народився він 3 травня (20 квітня ст. ст.) 1905 р. в селі Хижинці Звенигородського повіту Київської губернії в селянській сім’ї. У 1926–1930 рр. навчався на літературному факультеті Харківського інституту народної освіти (за тогочасною назвою Харківського університету). По його закінченню, аспірант Ю.А. Лавріненко розробляв наукову тему у Харківському науково–дослідному інституті ім. Т.Г. Шевченка. Роботу науковця 24 грудня 1933 р. перервав арешт ДПУ УСРР. Лавріненка звинуватили «у шпигунській діяльності, участі у контрреволюційному терористичному угрупованні». Нетривале перебування під слідством у харківський в’язниці до 26 лютого 1934 р. завершилось звільненням його з–під варти. Проте невдовзі він був заарештований вдруге. Харківським облсудом 8 лютого 1936 р. Ю. Лавріненко був засуджений на 5 років позбавлення волі у концтаборі з пораженням прав на 3 роки. Достроково звільнений з Норільтабу «за заліком робочих днів», Ю. Лавріненко працював за першою спеціальністю агрономом Мало–Кабардинської дослідно–зрощувальної станції, розташованої поблизу міста Нальчика. У 1943 р. виїхав до Австрії, звідти до Німеччини. У 1950 р. переїхав до США, де займався літературно–науковою роботою. Помер у Нью–Йорку 14 грудня 1987 р. Реабілітований прокуратурою Харківської області 8 січня 1992 р.
Докладніше про життя та творчість Юрія Лавріненка у нарисі Ігоря Шуйського ««Розстріляне відродження» в історичному вимірі», опублікованому в 2–й книзі «Реабілітовані історією. Харківська область» (2014) за посиланням https://www.calameo.com/books/004761641315e27578cf5
Перші харківські видання «Кобзаря» Тараса Шевченка
Перші харківські видання «Кобзаря» Тараса Шевченка
Одне з провідних місць серед національних духовних скарбів українського народу по праву посідає перше прижиттєве видання збірки поезій «Кобзар» класика української літератури Тараса Григоровича Шевченка. 185 років тому з виходом «Кобзаря» почався новий етап у розвитку української літератури й мови. З того часу «…ся маленька книжечка відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухла мов джерело чистої холодної води, заясніла невідомою досі в українськім письменстві ясністю, простотою і поетичною грацією вислову», — так високо оцінив збірник Іван Франко. «Кобзар» символізував початок нової, Шевченківської доби. Завдяки книзі, самого автора почали називати Кобзарем, з чим і Т.Г. Шевченко погодився.
Відомо, що перше видання було надруковане накладом 1000 примірників в приватній друкарні Єгора Фішера в Петербурзі за сприяння письменника Євгена Гребінки та коштом полтавця Петра Мартоса. Перші 100 примірників накладу мали 115 сторінок тексту. Але після втручання цензора, вони були вилучені і знищені ще до початку продажу в травні 1840 р. Зберіглось лише близько десяти перших книг, які Шевченко подарував друзям. Нині відомий єдиний повний примірник, що має 115 сторінок тексту. Саме той, що належав Тарасу Шевченку і був вилучений у нього під час першого арешту. Тому у сучасних бібліографічних описах вказано 114 сторінок тексту першого «Кобзаря».
Персональна виставка живопису Євгенії Смецької
«Я бачу світ таким»
01.05.2025 – 10.05.2025 (велика зала)
Євгенія – корінна харків'янка. Закінчила середню школу, курси художників-оформлювачів. З дитинства захоплювалася музикою, співом, шиттям. Робила олівцеві замальовки портретів друзів. Увійшовши в доросле життя, часу на творчість залишилося вкрай мало. Мрією було побачити море навесні, коли природа оживає, все цвіте.
Уже десять років минуло, як переїхала до Одеси - «перлини» України. Щастя в очах і Море! Все надихало! Євгенія побачила світ новим поглядом.
Першу картину написала по онлайн майстеркласу в 2016 році, і – ура! Вийшло! Чоловік підтримав починання, син захоплювався. І художниця нарешті зайнялася тим, що подобалося найбільше. Адже навколо стільки прекрасного!
Євгенії цікаві різні матеріали і техніки: олія, пастель, акварель. Її роботи знаходяться у приватних колекціях нашої країни та за кордоном. Художниця завжди приступає до нової роботи з душею, щоб глядач це відчув, дивлячись на картину.
Черпає натхнення в красі природи, ніжності листочків та пелюстків. Любить море, небо, все красиве. Живопис вчить, насамперед, розуміти самого себе, думати, ще більше розкриває очі на цей чудовий світ.
Євгенія вдячна близьким за підтримку. Вдячна всім відвідувачам, що приходять подивитися роботи, виставки автора проходять і в інших містах України.
Роботи художниці можна побачити:
instagram: smetskaiaevgeniia
facebook: Євгенія Смецька
Контакти: Evgeniya.Smetskaya@gmail.com
Паладин української літератури Микола Зеров
Паладин української літератури Микола Зеров
135 років минуло від дня народження видатного українського поета, літературознавця Миколи Костянтиновича Зерова (1890–1937). Один із найяскравіших представників мистецького життя 1920–х рр., він збагатив літературну скарбницю талановитими поезіями, перекладами та літературознавчими дослідженнями. У 1925–1928 рр. разом із Миколою Хвильовим, в публічних дискусіях і на сторінках літературних часописів, М. Зеров розмірковував про подальший розвиток української літератури. Це спілкування стало однією з причин того, що діяльність М. Зерова була силою перервана арештом у квітні 1935 р. Нехтуючи заборони, він продовжив літературну роботу в ув’язненні в Соловецькому концтаборі. Нажаль, автор і його рукописи були знищені НКВС у 1937 р.
Микола Костянтинович Зеров народився 26 квітня 1890 р. в повітовому містечку Зіньків Полтавської губернії в багатодітній родині вчителя Костянтина Іраклійовича Зерова. Мати Марія Яківна, уродженка Полтавщини, походила з козацького роду Яреськів. Сім’я мала надзвичайно талановитих дітей. Один з молодших братів досяг популярності як поет і перекладач, публікуючись під літературним псевдонімом Михайло Орест. Другий брат — ботанік, академік АН УРСР Дмитро Зеров.
По закінченні Зіньківської школи, де навчався разом з Павлом Губенком (майбутнім гумористом Остапом Вишнею), Микола Зеров здобував освіту в Охтирській та Першій київській гімназіях (1903–1908). На історико–філологічному факультеті Київського університету Святого Володимира (1909–1914), якому віддав перевагу перед Петербурзьким університетом, про що пізніше жалкував у автобіографії, виявив настирливість і перебірливість у виборі теми студентського дослідження. Національно свідомий юнак самотужки дослідив один із відомих козацьких творів «Літопис Граб’янки» авторства гадяцького полковника Григорія Граб’янки. «Брак керівника і заступника і був причиною, що я в університеті лишений не був, хоча голова державної комісії проф. Грушка і хотів на тому настояти. Я поїхав учителювати в Златопіль, де й викладав латинську мову (1914–1917)». Згодом він повернувся до alma mater в якості викладача, вже зарекомендувавши себе як перекладач і літературознавець.
Чорнобиль нагадує, Чорнобиль попереджає
Чорнобиль нагадує, Чорнобиль попереджає
Аварія на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 р. є найбільшою екологічною і гуманітарною катастрофою в історії людства. Негативні наслідки масштабної трагедії вражають. Їх відчули на собі громадяни багатьох країн. Тільки під забруднення радіоактивним цезієм потрапило ¾ території Європи.
Завдяки героїчним зусиллям ліквідаторів, серед яких близько 20 тисяч харків’ян, вдалося вгамувати стихію. Ціною власного життя співробітники ЧАЕС, пожежні, військовослужбовці, будівельники, медичні працівники зупинили пожежу в той час, коли планета опинилася на грані існування. За актуальними даними Харківської обласної військової адміністрації на Харківщині зареєстровано більш як 17 тисяч чорнобильців, з яких близько 8200 учасників усунення наслідків трагедії. Підтримка ліквідаторів чорнобильської катастрофи була і залишається у фокусі уваги держави. Це вчасно нараховані соціальні виплати, лікування та оздоровлення в профільних закладах. Збереження пам’яті про загиблих героїв, проведення офіційних заходів у День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
«Трагедія не повинна повторитися» — ця істина, безумовно, зрозуміла кожному. Але вже у ХХІ столітті знову на українській землі виникла ядерна загроза, на цей раз від керівництва держави–агресора, готового використати у загарбницькій війні ядерний фактор. Українські атомні електростанції безперервно зазнають небезпечних нападів, збройних атак і використовуються як об’єкти шельмування та шантажу.
Виставка «Авторська творчість майстрів Слобожанщини»
від спільноти майстрів Слобожанщини «Творчі серця»
25–27 квітня 2025 року | ІВЦ «Бузок», м. Харків
Хто ми?
Ми — спільнота «Творчі серця», група майстрів Слобожанщини, які об’єдналися, щоб підтримати розвиток та популяризацію авторського рукоділля. Наші вироби — це не просто предмети ручної роботи, це душевні твори, кожен з яких несе в собі емоції та любов. І в ці важкі часи, коли Харків і вся Україна стикаються з труднощами війни, ми прагнемо надати містянам хоч маленьку частинку краси, тепла та підтримки через свої вироби.
НАША ВИСТАВКА МАЄ НА МЕТІ:
- Показати цінність ручної праці
У кожному виробі є частинка душі майстра. Ми прагнемо дарувати красу, підтримку та натхнення, особливо в ці важкі часи.
- Об’єднати майстрів у творчу спільноту
В умовах війни важливо підтримувати одне одного. Ми створюємо простір для взаємопідтримки, де кожен майстер може поділитися своєю творчістю та знайти натхнення.
- Залучити хендмейд до Харкова
Показати харків’янам та гостям міста, що у нашому місті є талановиті майстри, які створюють унікальні вироби з душею. Ми хочемо, щоб кожен міг знайти щось особливе, що зробить його дні трохи яскравішими.
- Наблизити творчість до дітей та дорослих
Майстер-класи з Петриківського розпису, аквагрим для дітей — все це допомагає не тільки розвивати творчі навички, але й приносить радість.
- Підтримати благодійність
До Всесвітнього дня книги та авторського права, річниці презентації першої книги серії «Реабілітовані історією. Харківська область»
23 квітня щорічно світова громадськість відзначає Всесвітній день книги та авторського права (World Book and Copyright Day). Проголошений на 28–й сесії ЮНЕСКО 15 листопада 1995 р. з метою просвіти, для подальшого розвитку та усвідомлення культурних традицій, а також тому, що книги є найвагомішим засобом поширення знань та найнадійнішим способом їхнього збереження.
Закарбовані в друкованому слові знання, ідеї зберігаються за межами людського простору та часу. Відзначення Дня книги акцентує увагу суспільства на фундаментальній важливості книги як джерела знань, її незамінності в інформаційному просторі. Одна з головних його цілей — підтримка читання і книговидання, привернення уваги до питань авторського права і захисту інтелектуальної власності.
Відновленню історичної пам’яті та збереженню культурного надбання України послуговує Харківський том науково–документальної серії книг «Реабілітовані історією». Минуло 20 років, як у Харкові за участі громадськості, українських науковців, архівістів, музейників, бібліографів, краєзнавців відбулась презентація першої книги «Реабілітовані історією. Харківська область». Це науково–документальне видання є ухваленим на державному рівні проєктом, мета якого увічнення пам’яті жертв політичного терору в радянській Україні з 1917 р. до 1991 р. у всіх областях України. Харківський том є складовою частиною цього проєкту, який вважається першою спробою системного висвітлення теми політичних репресій комуністичної тоталітарної влади.
«Справа СВУ» : механізм фабрикації і наслідки. До річниці показового судового процесу над українською інтелігенцією
Політичний судовий процес у справі «Спілки визволення України» (СВУ), що відбувався 9 березня — 19 квітня 1930 року в приміщенні Харківського оперного театру (у якому нині розташована обласна філармонія) став знаковою подією в історії України. За задумом організаторів, це мав бути суд над цілим періодом національно–визвольної боротьби українського народу. Підсудні, яких окремо ретельно добирало ҐПУ УСРР, мали символізувати цей період, його філософію, світоглядні засади.
«Театр у театрі» — висловлювалися сучасники, оскільки зал суду було імітовано на сцені Харківської опери. На лаві підсудних опинилися усього 45 осіб. Серед них були 2 академіки Всеукраїнської академії наук (ВУАН), 15 професорів вишів, 2 студенти, 1 директор середньої школи, 10 учителів, 1 теолог і 1 священик Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ), 3 письменники, 5 редакторів, 2 кооператори, 2 правники і 1 бібліотекар. 15 підсудних працювали в системі ВУАН. 31 особа колись входила до різних українських політичних партій, 1 був прем’єром, 2 — міністрами уряду Української Народної Республіки, 6 — членами Центральної Ради. Між підсудними були 3 жінки (Людмила Старицька–Черняхівська, Любов Біднова, Ніна Токарівська). Ще 700 осіб було заарештовано невдовзі у зв’язку з цією справою. А всього, за окремими підрахунками, під час та після процесу «СВУ» було заарештовано, знищено або заслано понад 30 тисяч осіб.