Майк Йогансен: Романтик чистого слова
Майк Йогансен: Романтик чистого слова
Я знаю: загину високий,
В повітрі чистім і синім.
Мене над містом повісять:
Зорі досвітній в око,
В холодне дивитись.
1920
Йогансен Майк (Михайло Гервасійович) народився 28 (16) жовтня 1895 року в Харкові. Писав під псевдо – В. Вацеліус, М. Крамар. Прозаїк, поет, представник модерного романтизму, літературознавець, критик, мовознавець, журналіст, перекладач-поліглот.
Батько Михайла, Гервазіус Йогансен, був учителем німецької мови у приватній гімназії. Мати, Ганна Федорівна Крамаревська, походила зі старобільського козацького роду. Майбутній поет перші дитячі вірші писав німецькою та російською. Навчався у харківській гімназії.
Ми – спільнота майстринь Слобожанщини «Творчі серця», і наша творчість – Це наша душа, наша боротьба, наша віра в життя.
Наша виставка рукоділля «Творча та незламна сила жінки» присвячена кожній українці, яка навіть у часи випробувань творить красу. Вона бере до рук пензель, голку чи інструмент і створює не просто вироби, а символи незламності. У кожному стібку, кожній лінії, кожному виробі – тепло її рук, сила її духу, віра у світле майбутнє.
Ця виставка відбувається напередодні свята весни та жіночого дня, і це чудова нагода вшанувати жіночу силу, красу та талант. Ми зібралися разом, щоб підтримувати одна одну, зберігати наші традиції та показати, що українське мистецтво – це жива енергія, яка надихає, лікує та об’єднує.
Запрошуємо вас відчути цю силу разом із нами! Приходьте на нашу виставку, познайомтеся з унікальними роботами майстринь, пориньте у світ натхнення та тепла. Адже в кожному нашому творінні – частинка душі України!
Шлях до Перемоги. День спротиву окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя
26 лютого 2025 р. Україна відзначає День спротиву російській окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. У цей день, 11 років тому, Росія розгорнула війну проти України, яка триває нині. У загарбаному Криму сотні громадян України зазнали утисків і репресій, вимушено залишили півострів або потрапили за грати, десятки загинули, зникли без вісти.
У 2020 році Президент України Володимир Зеленський видав Указ No58/2020, яким встановив 26 лютого Днем спротиву окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.
Сьогодні ми згадуємо та віддаємо шану мужності тисяч жителів Кримського півострова, які 26 лютого 2014 р. вийшли у м. Сімферополі на підтримку територіальної цілісності України. Вшановуємо тих, хто продовжує чинити опір окупантам, щоденно ризикуючи бути затриманим за проукраїнську позицію та нестримну віру в деокупацію Криму.
24 лютого — Національний день молитви в Україні
24 лютого — Національний день молитви в Україні
Україна вперше відзначає Національний день молитви. Пам’ятний день 24 лютого є річницею повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну. Постанова про встановлення Національного дня молитви прийнята Верховною Радою України 12 лютого 2025 року.
Сьогодні українці відстоюють свою незалежність та ідентичність, захищають своє право вільно жити на власній Богом даній землі. Загальнонаціональна молитва до Бога є благоговійним зверненням за силою для перемоги та запорукою консолідації і єднання українського суспільства. Спільна молитва захистить Україну та тих, хто продовжує боротьбу на полі бою, стане свідченням духовного єднання українського народу та символом нашої непохитної віри у перемогу.
Верховна Рада у Національний день молитви проведе засідання, яке почнеться з виконання духовного гімну України «Боже великий, єдиний».
Всеволод Голубович у Харкові. До 140-річчя від дня народження
Ім’я прем’єр–міністра Української Народної Республіки, державного і політичного діяча періоду визвольних змагань Всеволода Олександровича Голубовича добре відоме в Україні. Участь і провідна роль у головних, якщо не ключових подіях Української революції 1917–1921 рр., обумовили включення його до пантеону видатних борців за незалежність України у ХХ столітті.
У спадок від радянської історіографії залишились «білі плями» в його життєписі. Затінений період охопив десять років, прожитих В. Голубовичем у Харкові. В центральних господарських організаціях він працював під негласним наглядом спецслужб по завершенню судилища 1921 р., влаштованого більшовиками колишнім українським урядовцям.
Всеволод Голубович народився в лютому 1885 р. в родині православного священика в с. Молдавка Балтського повіту Подільської губернії. Після набуття освіти в Тульчинському духовному училищі, Подільській духовній семінарії, здобув фах інженера–будівельника у Київському політехнічному інституті. І, як свідчать документи, з 15 березня до 26 листопада 1915 р. спадковий почесний громадянин В.О. Голубович працював на Харківщині помічником начальника дистанції залізничної ст. Куп’янськ. У Першу світову війну, в 1916–1917 рр. служив на Одещині начальником відділення водних, шосейних і ґрунтових шляхів Румунського фронту.
Безумовно, на подальший кар’єрний зліт В. Голубовича вплинув його авторитет і здобутки в політичній роботі, яка розпочалася в 1903 р. вступом до Революційної Української партії. Навчаючись у КПІ, він у червні 1912 р. приєднався до групи українських есерів (скорочено від соціалістів–революціонерів), а від лютого 1913 р. вважав себе членом Української партії соціалістів–революціонерів (УПСР).
Навесні 1917 р. В. Голубович створив на залізниці партійний осередок. Незабаром очолив Одеський комітет УПСР. Одночасно виявив себе як активний діяч української громади м. Одеси, від якої був обраний до міської думи.
Свята спадщина. День Державного герба України: історія та сьогодення
Сьогодні країна відзначає День Державного герба України. Це символ волі і незламності, хоробрості та єдності Українського народу. Символ, з яким відважні воїни мужньо боронять рідну землю від заклятого ворога і супротивника, окупанта і загарбника.
Державний герб — один із трьох офіційних символів, разом із прапором і гімном. Він презентує Україну як суверенну незалежну державу, є офіційною емблемою, що зображується на офіційних документах, печатках, грошах. Малим Державним гербом, відповідно до Конституції України, є золотий тризуб на синьому щиті, затверджений Верховною Радою України 19 лютого 1992 року.
Вперше питання обрання герба постало у листопаді 1917 року з проголошенням Української Народної Республіки. Для цього Центральна Рада створила спеціальну підготовчу комісію, очолювану професором Михайлом Грушевським. До неї входили історики, юристи, гербознавці та художники. Від 6 січня 1918 року тризуб із хрестом по середині у восьмикутній рамці розмістили на перших грошах УНР, які створив художник–графік Георгій Нарбут.
Сучасний герб Верховна Рада України затвердила 19 лютого 1992 року як Малий герб України, визначаючи його головним елементом великого Державного Герба України. Ним став золотий Тризуб на синьому щиті — національний символ українців часів визвольних змагань XX століття. Його проєкт був розроблений групою українських геральдистів ― Андрієм Гречилом, Олексієм Коханом та Іваном Турецьким.
Український тризуб уособлює для нас зв’язок поколінь, прагнення народу до власної державності. Тризуб є символом, який зустрічався на нашій території з найдавніших часів. Його найдревніше зображення, знайдене археологами, датується X століттям. Зображення тризуба археологи знаходять на монетах, посуді, печатках, якими скріплювалися міжнародні договори, укладені Київською Руссю.
Герб об’єднує українських патріотів, він зображений на шевронах наших захисників і захисниць, які сьогодні боронять суверенітет і територіальну цілісність нашої держави. Шануймо наші державні символи, не дамо нікому знищити, загарбати нашу Українську волю, силу духу, нашу незалежність!
Історія популярного сорту яблук «Ренет Симиренка»
починалась у Харкові
18 лютого виповнюється 170 років від дня народження Лева Платоновича Симиренка (1855–1920), вченого, селекціонера, організатора культурного садівництва в Україні. Вершиною, справжнім шедевром селекційної діяльності якого вважається зареєстрований ним у 1887 р. на Харківській сільськогосподарській виставці сорт українських яблук «Ренет Симиренка», який з успіхом вирощується і нині.
За сімейною легендою майбутній помолог (від латинською pomum — плід) Левко Симиренко віднайшов яблуні зі смачними зеленими плодами в садах сімейного маєтку в Черкаському повіті Київської губернії. Батько, відомий підприємець Городищенського цукрозаводу Платон Федорович Симиренко, помер у 1863 р., коли хлопчику виповнилося лише сім років. Вихованням Левка займався дідусь, Федір Степанович. Вірогідно, чудова несподівана знахідка вплинула на життєвий вибір допитливого юнака.
Дідусь бачив майбутнє онука продовжувачем сімейних традицій. За його настановою Левко вступив на фізико–математичний факультет Київського університету Святого Володимира. Однак першокурсник швидко впевнився, що його не вабить «суха наука» і зробив власний правильний вибір. Поїхав до Одеси здобувати знання на природничому факультеті університету. Завершивши навчання в 1879 р. Лев Платонович зайнявся практичним садівництвом. Несподівано робота була перервана арештом за участь у русі народників (а за сімейними спогадами за зв’язок з родичем, одним із лідерів руху Андрієм Желябовим) і засланням до Східного Сибіру.
Познайомившись із золотопромисловцем Кузнецовим, політичний засланець Симиренко отримав роботу садівника і можливість проводити експеременти із саджанцями. У суворому кліматі Красноярського краю він організував будівництво теплиць для плодових і декоративних дерев. Вагомим досягненням садівника були успішно вирощені на відкритому грунті огірки, помідори та виноград.
ХУДОЖНЯ ВИСТАВКА УЧНІВ КЗМО «ДИТЯЧА ШКОЛА МИСТЕЦТВ № 6» ХМР
«НАТХНЕННЯ»
19.02.2025 – 23.02.2025
З 19 по 23 лютого 2025 року в інформаційно-виставковому центрі «Бузок» відбудеться виставка художніх робіт учнів Дитячої школи мистецтв № 6 Харківської міської ради.
Юні митці презентують понад 70 своїх творів, виконаних у різних техніках: декоративний живопис з елементами модерну, техніка вітража або емалевого живопису, експресіоністичний стиль з використанням пастозного мазка, техніки імпасто.
Представлені роботи створені не тільки протягом поточного періоду навчального року, а й учнями-випускниками навчального закладу.
Для робіт характерне різноманіття сюжетів, жанрів й рівня майстерності в роботах авторів. А об’єднує їх справжня любов до прекрасного, велике бажання творити, глибоке захоплення дітей образотворчим мистецтвом.
Ця виставка – своєрідний звіт про надбання та творче зростання шкільних художників – від першокласників до випускників.
Становлення художника – це складний, тривалий, багатоступеневий процес. А школа є однією із важливих сходинок на шляху формування митця. Виставка, яка є невід’ємною частиною навчально-виховного процесу – надає учням можливість поділитися творчим потенціалом, знайти визнання та отримати підтримку, мотивує їх до вдосконалення мистецьких здібностей.
Незважаючи на всі труднощі сьогодення – дистанційний формат навчання – Дитяча школа мистецтв № 6 незмінно продовжує надавати мистецьку освіту відповідно до вимог державних стандартів, а навчальний процес та творча активність у школі мають позитивний розвиток.
Юні художники під керівництвом досвідчених педагогів продовжують творити, дивувати нас своєю уявою та майстерністю, впевнено заявляти про себе й свій талант.
Висловлюємо щиру подяку всім, хто долучився до організації цієї виставки: нашим юним художникам, їхнім батькам, викладачам та всім, хто підтримує розвиток дитячої творчості.
Відвідавши виставку, ви зможете не тільки насолодитися красою дитячої творчості, але й підтримати цим юні таланти.
Українська громада Харкова очима Софії Русової
Українська громада Харкова очима Софії Русової
Українська громадська діячка, новаторка вітчизняної педагогіки, літературознавиця і організаторка бібліотечної справи Софія Русова (1856–1940) десять років прожила в м. Харкові. У спогадах, опублікованих в серії соціально значущих видань за державною програмою України (2004), вона згадала багатьох слобожан–українців, з якими їй довелося спілкуватись по роботі в університеті, так і в повсякденному житті. Залишаючи університетське місто в 1895 р., Русова зізналась: «жалко мені було дуже покидати Харків і всіх тих Українців, що виявили стільки сердечної приязни до нас».
Софія Федорівна Русова народилася 18 лютого 1856 р. в с. Олешня Чернігівської губернії в сім’ї відставного офіцера шведського походження Ф. Ліндфорса і француженки Ганни Жерве. Початкову освіту Софія здобувала вдома. Навчалася іноземних мов і вільно володіла французькою, англійською, німецькою та чеською мовами. У 10 років вступила до Фундуклеївської гімназії в Києві, яку закінчила у 1871 р. із золотою медаллю. Після завершення навчання Софія присвятила себе педагогічній діяльності.
У липні того ж року, від попечителя шкільного округу отримала дозвіл на відкриття в Києві першого дитячого садочка. До цього приватного закладу завітало близько 20 дітей, переважно сімей української інтелігенції. Там початківиця познайомилась з відомим літературним і театральним діячем Михайлом Старицьким, який відрекомендував її Миколі Лисенку, Михайлу Драгоманову, Павлу Житецькому, Павлу Чубинському. З новими знайомими її пов’язувала багаторічна дружба, спільна робота у київській «Просвіті», де Русова очолила педагогічну підкомісію та ініціювала в листопаді 1909 р. відкриття садочка для українських дітей від 1 до 7 років.
З юності Софія захопилась українським фольклором. Народні твори і пісні почула від колишнього харківця, збирача народних творів Івана Манжури. Захоплення українознавством стало визначальним і в сімейному житті. З майбутній ученим–статистиком, етнографом, фольклористом Олександром Русовим у Софії відразу склалися теплі, близькі стосунки. «Він перший відкрив мені красу української народної поезії, заговорив до мене українською мовою, і без довгих промов та роз’яснень збудив у мені ту любов до нашого народу, яка вже ніколи не покидала мого серця і кермувала моїми політичними виступами, всією моєю працею довгі літа».
Архітектурний образ повоєнного Харкова
у проєктах Ганни Маяк
Диплом на звання архітектора у Харківському інституті інженерів комунального будівництва Ганна Степанівна Маяк захистила 21 червня 1941 р. Завершення екстернатури обіцяло відкрити нові широкі творчі перспективи… Замість того — напружена робота архітектора–дендролога в Харківському інституті «Промбудпроєкт» (15.07.1941 – 20.09.1941 р.) у складі спецзагону з маскування міста від бомбардувань фашистської авіації. Маючи на руках чотирьох непрацездатних членів сім’ї, молода архітекторка не змогла евакуюватися, через що в період окупації їй довелося бідувати з батьками в м. Люботині. Рятуючись від насильного вивезення до Німеччини, випускниця Харківського інституту інженерів комунального будівництва (ХІІКБу) літо 1943–го змушена була працювати на квіткових теплицях. А після звільнення Харківщини від окупантів стала до роботи на посаді техніка 10–ї дистанції служби шляху Південної залізниці, відбудовуючи зруйновані шляхи та споруди.
Звільнений Харків вражав масштабами нищення. Зяяли проваллями вікна, скрізь купи битої цегли, обпалені пожежами остови будівель. Місто втратило близько 50 % житлового фонду, у його центрі були вщент зруйновані цілі квартали ошатних громадських будівель.
Зелене убрання міста було винищено на 70–80 відсотків. Чи не всі надбання ландшафтної архітектури довоєнного періоду у Харкові були якщо не зруйновані, то значно пошкоджені. 1 листопада 1943 р. Міськкомгосп Харкова відкликав Ганну Степанівну з Південної залізниці і відновив на посаді архітектора зеленого будівництва в архітектурній майстерні Тресту зеленого будівництва.
Оглядаючи життєвий шлях цієї вольової та цілеспрямованої жінки, здається, що саме для виконання цієї місії Господь послав її у світ…