Перші харківські видання «Кобзаря» Тараса Шевченка

Одне з провідних місць серед національних духовних скарбів українського народу по праву посідає перше прижиттєве видання збірки поезій «Кобзар» класика української літератури Тараса Григоровича Шевченка. 185 років тому з виходом «Кобзаря» почався новий етап у розвитку української літератури й мови. З того часу «…ся маленька книжечка відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухла мов джерело чистої холодної води, заясніла невідомою досі в українськім письменстві ясністю, простотою і поетичною грацією вислову», — так високо оцінив збірник Іван Франко. «Кобзар» символізував початок нової, Шевченківської доби. Завдяки книзі, самого автора почали називати Кобзарем, з чим і Т.Г. Шевченко погодився.

Відомо, що перше видання було надруковане накладом 1000 примірників в приватній друкарні Єгора Фішера в Петербурзі за сприяння письменника Євгена Гребінки та коштом полтавця Петра Мартоса. Перші 100 примірників накладу мали 115 сторінок тексту. Але після втручання цензора, вони були вилучені і знищені ще до початку продажу в травні 1840 р. Зберіглось лише близько десяти перших книг, які Шевченко подарував друзям. Нині відомий єдиний повний примірник, що має 115 сторінок тексту. Саме той, що належав Тарасу Шевченку і був вилучений у нього під час першого арешту. Тому у сучасних бібліографічних описах вказано 114 сторінок тексту першого «Кобзаря».

Персональна виставка живопису Євгенії Смецької

«Я бачу світ таким»

01.05.2025 – 10.05.2025 (велика зала)

      Євгенія – корінна харків'янка. Закінчила середню школу, курси художників-оформлювачів. З дитинства захоплювалася музикою, співом, шиттям. Робила олівцеві замальовки портретів друзів. Увійшовши в доросле життя, часу на творчість залишилося  вкрай мало. Мрією було побачити море навесні, коли природа оживає, все цвіте.

       Уже десять років минуло, як  переїхала до Одеси - «перлини» України. Щастя в очах і Море! Все надихало! Євгенія побачила світ новим поглядом.

       Першу картину  написала по онлайн майстеркласу в 2016 році, і – ура! Вийшло! Чоловік підтримав починання, син захоплювався. І художниця нарешті зайнялася тим, що  подобалося найбільше. Адже навколо стільки прекрасного!

       Євгенії цікаві різні матеріали і техніки: олія, пастель, акварель. Її роботи знаходяться у приватних колекціях нашої країни та за кордоном. Художниця завжди приступає до нової роботи з душею, щоб глядач це відчув, дивлячись на картину.

       Черпає натхнення в красі природи, ніжності листочків та пелюстків. Любить  море, небо, все красиве. Живопис вчить, насамперед, розуміти самого себе, думати, ще більше розкриває очі на цей чудовий світ.

        Євгенія вдячна близьким за підтримку. Вдячна всім відвідувачам, що приходять подивитися роботи, виставки автора проходять і в інших містах України. 

Роботи художниці можна побачити:

instagram: smetskaiaevgeniia

facebook: Євгенія Смецька

Контакти: Evgeniya.Smetskaya@gmail.com

Паладин української літератури Микола Зеров

135 років минуло від дня народження видатного українського поета, літературознавця Миколи Костянтиновича Зерова (1890–1937). Один із найяскравіших представників мистецького життя 1920–х рр., він збагатив літературну скарбницю талановитими поезіями, перекладами та літературознавчими дослідженнями. У 1925–1928 рр. разом із Миколою Хвильовим, в публічних дискусіях і на сторінках літературних часописів, М. Зеров розмірковував про подальший розвиток української літератури. Це спілкування стало однією з причин того, що діяльність М. Зерова була силою перервана арештом у квітні 1935 р. Нехтуючи заборони, він продовжив літературну роботу в ув’язненні в Соловецькому концтаборі. Нажаль, автор і його рукописи були знищені НКВС у 1937 р.

Микола Костянтинович Зеров народився 26 квітня 1890 р. в повітовому містечку Зіньків Полтавської губернії в багатодітній родині вчителя Костянтина Іраклійовича Зерова. Мати Марія Яківна, уродженка Полтавщини, походила з козацького роду Яреськів. Сім’я мала надзвичайно талановитих дітей. Один з молодших братів досяг популярності як поет і перекладач, публікуючись під літературним псевдонімом Михайло Орест. Другий брат — ботанік, академік АН УРСР Дмитро Зеров.

По закінченні Зіньківської школи, де навчався разом з Павлом Губенком (майбутнім гумористом Остапом Вишнею), Микола Зеров здобував освіту в Охтирській та Першій київській гімназіях (1903–1908). На історико–філологічному факультеті Київського університету Святого Володимира (1909–1914), якому віддав перевагу перед Петербурзьким університетом, про що пізніше жалкував у автобіографії, виявив настирливість і перебірливість у виборі теми студентського дослідження. Національно свідомий юнак самотужки дослідив один із відомих козацьких творів «Літопис Граб’янки» авторства гадяцького полковника Григорія Граб’янки. «Брак керівника і заступника і був причиною, що я в університеті лишений не був, хоча голова державної комісії проф. Грушка і хотів на тому настояти. Я поїхав учителювати в Златопіль, де й викладав латинську мову (1914–1917)». Згодом він повернувся до alma mater в якості викладача, вже зарекомендувавши себе як перекладач і літературознавець.

Чорнобиль нагадує, Чорнобиль попереджає

Аварія на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 р. є найбільшою екологічною і гуманітарною катастрофою в історії людства. Негативні наслідки масштабної трагедії вражають. Їх відчули на собі громадяни багатьох країн. Тільки під забруднення радіоактивним цезієм потрапило ¾ території Європи.

Завдяки героїчним зусиллям ліквідаторів, серед яких близько 20 тисяч харків’ян, вдалося вгамувати стихію. Ціною власного життя співробітники ЧАЕС, пожежні, військовослужбовці, будівельники, медичні працівники зупинили пожежу в той час, коли планета опинилася на грані існування. За актуальними даними Харківської обласної військової адміністрації на Харківщині зареєстровано більш як 17 тисяч чорнобильців, з яких близько 8200 учасників усунення наслідків трагедії. Підтримка ліквідаторів чорнобильської катастрофи була і залишається у фокусі уваги держави. Це вчасно нараховані соціальні виплати, лікування та оздоровлення в профільних закладах. Збереження пам’яті про загиблих героїв, проведення офіційних заходів у День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

«Трагедія не повинна повторитися» — ця істина, безумовно, зрозуміла кожному. Але вже у ХХІ столітті знову на українській землі виникла ядерна загроза, на цей раз від керівництва держави–агресора, готового використати у загарбницькій війні ядерний фактор. Українські атомні електростанції безперервно зазнають небезпечних нападів, збройних атак і використовуються як об’єкти шельмування та шантажу.

Виставка «Авторська творчість майстрів Слобожанщини»

від спільноти майстрів Слобожанщини «Творчі серця»

25–27 квітня 2025 року | ІВЦ «Бузок», м. Харків

Хто ми?

Ми — спільнота «Творчі серця», група майстрів Слобожанщини, які об’єдналися, щоб підтримати розвиток та популяризацію авторського рукоділля. Наші вироби — це не просто предмети ручної роботи, це душевні твори, кожен з яких несе в собі емоції та любов. І в ці важкі часи, коли Харків і вся Україна стикаються з труднощами війни, ми прагнемо надати містянам хоч маленьку частинку краси, тепла та підтримки через свої вироби.

НАША ВИСТАВКА МАЄ НА МЕТІ:

• Показати цінність ручної праці

У кожному виробі є частинка душі майстра. Ми прагнемо дарувати красу, підтримку та натхнення, особливо в ці важкі часи.

• Об’єднати майстрів у творчу спільноту

В умовах війни важливо підтримувати одне одного. Ми створюємо простір для взаємопідтримки, де кожен майстер може поділитися своєю творчістю та знайти натхнення.

• Залучити хендмейд до Харкова

Показати харків’янам та гостям міста, що у нашому місті є талановиті майстри, які створюють унікальні вироби з душею. Ми хочемо, щоб кожен міг знайти щось особливе, що зробить його дні трохи яскравішими.

• Наблизити творчість до дітей та дорослих

Майстер-класи з Петриківського розпису, аквагрим для дітей — все це допомагає не тільки розвивати творчі навички, але й приносить радість.

• Підтримати благодійність

До Всесвітнього дня книги та авторського права, річниці презентації першої книги серії «Реабілітовані історією. Харківська область»

23 квітня щорічно світова громадськість відзначає Всесвітній день книги та авторського права (World Book and Copyright Day). Проголошений на 28–й сесії ЮНЕСКО 15 листопада 1995 р. з метою просвіти, для подальшого розвитку та усвідомлення культурних традицій, а також тому, що книги є найвагомішим засобом поширення знань та найнадійнішим способом їхнього збереження.

Закарбовані в друкованому слові знання, ідеї зберігаються за межами людського простору та часу. Відзначення Дня книги акцентує увагу суспільства на фундаментальній важливості книги як джерела знань, її незамінності в інформаційному просторі. Одна з головних його цілей — підтримка читання і книговидання, привернення уваги до питань авторського права і захисту інтелектуальної власності.

Відновленню історичної пам’яті та збереженню культурного надбання України послуговує Харківський том науково–документальної серії книг «Реабілітовані історією». Минуло 20 років, як у Харкові за участі громадськості, українських науковців, архівістів, музейників, бібліографів, краєзнавців відбулась презентація першої книги «Реабілітовані історією. Харківська область». Це науково–документальне видання є ухваленим на державному рівні проєктом, мета якого увічнення пам’яті жертв політичного терору в радянській Україні з 1917 р. до 1991 р. у всіх областях України. Харківський том є складовою частиною цього проєкту, який вважається першою спробою системного висвітлення теми політичних репресій комуністичної тоталітарної влади.

«Справа СВУ» : механізм фабрикації і наслідки. До річниці показового судового процесу над українською інтелігенцією

Політичний судовий процес у справі «Спілки визволення України» (СВУ), що відбувався 9 березня — 19 квітня 1930 року в приміщенні Харківського оперного театру (у якому нині розташована обласна філармонія) став знаковою подією в історії України. За задумом організаторів, це мав бути суд над цілим періодом національно–визвольної боротьби українського народу. Підсудні, яких окремо ретельно добирало ҐПУ УСРР, мали символізувати цей період, його філософію, світоглядні засади.

«Театр у театрі» — висловлювалися сучасники, оскільки зал суду було імітовано на сцені Харківської опери. На лаві підсудних опинилися усього 45 осіб. Серед них були 2 академіки Всеукраїнської академії наук (ВУАН), 15 професорів вишів, 2 студенти, 1 директор середньої школи, 10 учителів, 1 теолог і 1 священик Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ), 3 письменники, 5 редакторів, 2 кооператори, 2 правники і 1 бібліотекар. 15 підсудних працювали в системі ВУАН. 31 особа колись входила до різних українських політичних партій, 1 був прем’єром, 2 — міністрами уряду Української Народної Республіки, 6 — членами Центральної Ради. Між підсудними були 3 жінки (Людмила Старицька–Черняхівська, Любов Біднова, Ніна Токарівська). Ще 700 осіб було заарештовано невдовзі у зв’язку з цією справою. А всього, за окремими підрахунками, під час та після процесу «СВУ» було заарештовано, знищено або заслано понад 30 тисяч осіб.

Найвідоміший літопис історії міста Харкова

Виповнюється 120 років від публікації першого тому історичної монографії Д.І. Багалія, Д.П. Міллера «Історія міста Харкова за 250 років його існування». Два томи книги хронологічно охопили відтинок у два з половиною століття існування міста. Проілюстроване рідкісними малюнками та планами, творіння Д.І. Багалія, Д.П. Міллера протягом десятиліть заслужено користується увагою науковців і звичайних мешканців Харкова.

Монографія українських істориків, харків’ян Дмитра Багалія та Дмитра Міллера вийшла друком у друкарні та літографії М. Зільберберга у 1905–1912 роках. Двотомник став справжньою віхою у дослідженні історії Слобожанщини, своєрідним літописом міста Харкова. Керівник унікального проєкту академік Д.І. Багалій зазначав, що автори «намагалися написати таку історію Харкова, яку не мало ні одно місто України та Росії». За результатами досліджень архівних документів, на підставі статистичних даних вперше була опублікована історія заснування та перетворення міста на великий економічний центр. Подано відомості про розвиток міського самоврядування, освіти, науки, культури, промисловості та торгівлі.

«Історія міста Харкова за 250 років його існування» була підготовлена на замовлення та за підтримки Харківської міської думи. До тексту книги історики додали детальний звіт, у якому точно вказали авторство кожного розділу, кожної глави праці. Дмитро Іванович Багалій, маючи величезний досвід з підготовки наукових праць з історії Слобожанщини та міста Харкова, високо цінував та поважав роботу співавтора. «В області дослідження Слобідської України йому належить близько половини 1–го та трохи більше 2–го тому «Історії м. Харкова», спільно нами написаної. І я повинен чесно засвідчити, якби в мене не було такого співробітника… ця праця не була би опублікована в наміченому мною масштабі та плані… Можу додати, що на його долю припала величезна робота з перегляду всього старого архіву міської думи. Багато розділів, написаних Дмитром Петровичем, уявляють зразкові дослідження різних сторін міського життя в їх еволюційному розвитку».

Творче життя мистецького подружжя

Всесвітній день мистецтва (World Art Day) за ініціативою Міжнародної асоціації мистецтв (International Association of Art) щорічно відмічають 15 квітня. Міжнародне відзначення World Art Day покликане підвищити обізнаність громадськості про роль творчої діяльності у всьому світі. Висвітленню незаангажованої історії унікального українського театрального колективу «Березіль» і його засновника, режисера Леся Курбаса, присвятив себе талановитий актор, режисер Йосип Гірняк, якому напередодні виповнилося 130 років від дня народження.

Йосип Гірняк є всесвітньо відомим представником української театральної спільноти XX століття. Він народився 14 квітня 1895 р. у містечку Струсів Теребовлянського повіту Австро–Угорської імперії у обдарованому талантами сімействі. Його брати Никифор, Володимир, Юліан Гірняки були добре відомі в Галичині як військові, наукові та громадські діячі. Йосип же в дитинстві полюбив театр і дебютував ще гімназистом у п’єсі Марка Кропивницького «Невольник».

Акторський шлях Йосипа Гірняка розпочався 1914 р. на аматорській сцені театру січових стрільців під час служби у війську. Наступного року він співав баритоном Москаля в «Катерині» і грав Хому у «Ой, не ходи Грицю» в театрі товариства «Руська бесіда» в Галичині. Невдовзі юнак для втілення амбітних мрій наважився зробити рішучий крок до професійної сцени Великої України. Справдитися прагненням Й. Гірняка допомогло доленосне знайомство з Лесем Курбасом, яке перейшло в товариські взаємини та тісне співробітництво в «Молодому театрі» та «Березолі».

Уважне ставлення до порад режисера, повсякчасне вдосконалення сценічної гри, вивели Й. Гірняка на лідерські позиції в акторському колективі. Дебютувавши в квітні 1923 р. маленькою роллю в експресіоністській постановці «Газ» Г. Кайзера, Й. Гірняк у листопаді того ж року отримав головну роль у виставі за Е. Сінклером «Джіммі Ґіґґінз». Успішна творча кар’єра продовжилась у Харкові, до якого вже зрілий майстер приїхав у 1926 р. разом з театром. Дружина Йосипа акторка Олімпія Добровольська та племінниця Іва Куліш теж оселилися у Харкові. Творчий дует акторів повністю присвятив себе театру і мало уваги звертав на побутові незручності в гуртожитку акторів, розташованому по Жаткінському в’їзді (який ще називався Театральний, нині Музичний в’їзд).

Незабутнє. Тернистий шлях Ігоря Маліцького

У Міжнародний день визволення в’язнів фашистських концтаборів (International Day of Fascist Concentration Camps Prisoners Liberation) світова громадськість згадує людей різних національностей, які в роки Другої світової війни пережили жахіття «фабрик смерті», розкинутих на окупованій частині Європи. Через концтабори, а їх було створено нацистами більше 14 тисяч, пройшло понад 20 мільйонів осіб із 30 країн світу. Дванадцять мільйонів в’язнів загинули від голоду, холоду, страт, знущань і катувань табірної адміністрації. За колючим дротом опинилося 5 мільйонів громадян колишнього СРСР, серед яких було чимало українців.

Навесні 1945 р. нескорені в’язні почати готувати повстання, бо вже відчували неминучий крах імперії Третього рейху. Відомо, що 11 квітня 1945 р. воно спалахнуло за колючим дротом табору Бухенвальд у Тюрингії. Того ж дня у звільнений від нацистів табір увійшли військові підрозділи 3–ї армії США. Цей день з ініціативи ООН вважається Міжнародним днем звільнення в’язнів фашистських концтаборів.

Детальну оповідь про поневіряння, особисту участь у спротиву та звільнення з концтабору в австрійському м. Лін залишив у документальних спогадах про Другу світову війну Ігор Федорович Маліцький (1925–2021) — голова Харківської обласної ради борців антифашистського опору, колишніх в’язнів фашистських концтаборів, почесний громадянин Харкова. Цьогоріч виповнюється 100 років від дня його народження.