День пам’яті кошового отамана Івана Сірка

Сьогодні, 1 серпня — День пам’яті Івана Сірка (1605–1680), українського військового ватажка, кошового отамана, народного героя Слобожанщини, який служив у м. Мерефі Харківського району. Його ім’я оповите багатьма легендами, натомість він є знаною історичною постаттю, яка мала чималі заслуги перед українським народом.

Іван Сірко єдиний з–поміж українських гетьманів та отаманів, хто здобув перемоги у всіх своїх 65 битвах і 179 військових сутичках переважно з військом Османської Порти та Кримського ханства. Турки з острахом називали його «Урус-шайтан». Його прирівнювали до Чінгісхана або Тамерлана. Українські літописці вважали його сильним і великим ватагом, славним кошовим отаманом. Польський король Ян ІІІ Собельський назвав легендарного отамана «славним воїном, який у ратній справі великий мастак». Турецький султан наказував підданим молитися за загибель козацького ватага. На нього не раз чинили замахи, та все невдало.

Військо Запорозьке Низове 12 разів обирало його своїм отаманом. Козаки шанували Івана Дмитровича як батька і любили як брата. Його звитягою, мудрістю і любов’ю до рідного краю захоплювалися і соратники, й вороги.

Іван Дмитрович Сірко народився між 1605 і 1610 роками. За однією з версій походив зі шляхетської родини, яка мешкала в с. Мурефі на Вінничині. За іншою, викладеною відомим українським істориком Дмитром Яворницьким, «він був із козацької слободи Мерефи Слобідської України, нинішньої Харківської губернії, за 24 версти від Харкова». За легендою Іван з’явився на світ із повним ротом зубів. І тільки–но повитуха піднесла його до столу, відразу ухопив пиріг з начинкою і з’їв його. «Добрий буде козак, — сказав на те батько. — Ворогів зубами гризтиме!»

105 років інституту медичної радіології імені С.П. Григор’єва

30 липня 1920 р. в Харкові засновано Всеукраїнську рентгенівську академію (нині Державна установа «Інститут медичної радіології ім. С.П. Григор’єва Національної академії медичних наук України»).

Головний в Україні науковий заклад у галузі радіології, радіаційної онкології, дозиметрії, радіаційної гігієни та метрології іонізуючих випромінень у медицині має багату історію. Установа була заснована 30 липня 1920 р. Постановою Раднаркому УРСР як Всеукраїнська рентгенівська академія. Величезна заслуга у відкритті унікального закладу серед медичних установ України належала українському рентгенологу, його першому директору — Сергію Петровичу Григор’єву. Лікар практик, він вперше висвітлив рентгенологічну семіотику хронічного апендициту, розробив методики рентгенологічних досліджень нирок і хребта. У 1995 р. інституту присвоєне ім’я засновника.

Залишаючись унікальним, провідним науковим закладом у галузі радіології, інститут неодноразово змінював назву. У 1923 р. — це рентгено–онкологічний інститут; у 1925 р. — Український рентгено–радіологічний та онкологічний інститут; з 1955 р. — Харківський науково–дослідний інститут медичної радіології з основною науковою проблемою «Наукові основи медичної радіології»; з 2000 р. — Інститут медичної радіології ім. С. П. Григор’єва, а з 2007 р. він отримав статус державної установи.

Вболівав за долю України. Михайло Лозинський

30 липня виповнилося 145 років від дня народження українського дипломата, публіциста, літературознавця, перекладача, правознавця Михайла Михайловича Лозинського (1880–1937). Борець за українську державність, він очолював українську спеціальну делегацію на Паризькій мирній конференції (1919). У 1921 р. М. Лозинський разом з професором О. Колессою взяв безпосередню участь в організації Українського вільного університету в Празі та очолив у ньому кафедру міжнародного права. З 1927 р. працював у Харкові професором міжнародного права і дійсним членом науково–дослідної кафедри права Інституту народного господарства (Інгосп — нині Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого).

Автор першого україномовного підручника з міжнародного права, якому за багатством матеріалу не було рівних в СРСР. Михайло Лозинський у Харкові намагався підняти до європейського щабля загальний рівень юридичної науки, зокрема підготовку юристів–міжнародників. Сповна використати науковий потенціал вченому не дозволили розгорнуті радянським режимом політичні репресії. «Я прожив майже 15 років, останній раз безвиїзно, від початку 1919 року, в Західній Європі, знав добре Австрію, Чехословаччину, Швейцарію, Париж, був у Італії, бачив зблизька роботу Мирової конференції та Ліги Націй, европейських кабінетів, знав мови, сприйняв побутові й духовні елементи культури тих країн, почував себе — так сказати — «громадянином світу», інтернаціоналістом, що був життям зв’язаний, споріднений з різними країнами, народами й культурами. Відкинув у свойому минулому все протирадянське, приїхав до СРСР, хотів весь доробок свого життя віддати на будівництво радладу. Одначе ніхто того від мене не хотів брати, використовувати, ставити в такі умови, щоб я міг дати максімум…Чому все те? Висновок насувався все той сам: бо ти — українець і ще до того галичанин»,  — перебуваючи у в’язниці, засмучувався Михайло Михайлович.

Сторінки щоденника політика Володимира Винниченка про поїздку до Харкова влітку 1920 р.

28 липня минуло 145 років від дня народження борця за незалежність України, першого голови Директорії УНР, голови Генерального секретаріату (1918–1919), автора законодавчих проєктів УНР Володимира Кириловича Винниченка (1880–1951). Політичний та державний діяч після завершення активної частини визвольних змагань опинився на еміграції. У березні 1920 р. у Відні В. Винниченко об’єднав кілька десятків членів Закордонної групи Української соціал–демократичної робітничої партії, створивши нову політичну організацію — Закордонну групу Української комуністичної партії, яку він сам очолив. То був пошук альтернативи партії більшовиків, яка монополізувала державну владу в Україні. Закордонна група діяла цілком самостійно від Української комуністичної партії (УКП, яка згодом вимушено влилась у КП(б)У), хоча декларувала приналежність до неї. Заявивши про перехід на позиції комунізму, В. Винниченко провів політичні консультації щодо можливості повернення до політичного життя в Україні з близьким до московського керівництва лідером угорських комуністів Белом Куном.

Досвідчений політик, В. Винниченко бачив свою роботу в українському радянському уряді за дев’ятьма умовами. Першою і основною була державна незалежність України у проведенні внутрішньої та зовнішньої політики. Саме це, за нотованими у щоденнику враженнями Винниченка, стало наріжним каменем перемовин. «Вони жагуче вірять, що Москва та Київ згодяться на мою пропозицію. Вірять, бо не менш жагуче того бажають... Мій сумнів вони зустріли з гарячим протестом: ніколи в світі руські комуністи не можуть бути імперіалістами та націоналістами. Ніякі мої докази, приклади, спомини не могли на них подіяти, — адже Бела Кун «найкращий учень Леніна», він краще знає свого вчителя. Але я все таки сказав йому: «Запам’ятайте мої слова: вони загублять вас, нас і себе на українському питанні» (як підтвердження цих слів, у 1938 р. Бела Кун був звинувачений НКВС «у керівництві контрреволюційною терористичною організацією в Комінтерні» і розстріляний у Москві).

Маловідомі сторінки біографії видатного харківського музичного діяча І.І. Слатіна

У липні 2025 р. у нині прифронтовому незламному Харкові відзначили 180 річницю від дня народження музичного діяча, засновника Харківського відділення музичного товариства (1871) і музичних класів Іллі Ілліча Слатіна (1845–1931). Піаніст, диригент, педагог доклав багато зусиль для розвитку музичної освіти, популяризації мистецтва на Слобожанщині у другій половині ХІХ — на початку ХХ століть. Масштабність особистості, могутній потенціал цієї людини, дозволяли їй багато років працювати на користь мистецтва. Причини, що змусили дочасно залишити улюблене місце роботи, відкривають новітні дослідження діяльності Іллі Слатіна.

Він вважав Харків рідним містом, хоча народився Ілля Слатін неподалік — у повітовому місті Бєлгород Курської губернії (Слобожанщина), у небагатій дворянській родині 19 липня 1845 р. Перші кроки в музиці зробив завдяки матері, яка грала на фортепіано і виконувала українські пісні. З десяти років здобував музичну освіту в приватному пансіоні Сливицького у Харкові.

Вирішивши присвятити себе музичному мистецтву, до 1869 р. навчався у Санкт–Петербурзькій консерваторії, але через наглу смерть класного керівника професора Олександра Дрейшока покинув заклад і виїхав навчатися до Берліна. Успішно учився у відомого піаніста Теодора Куллака і музичного педагога Ріхарда Вюрста. З 1871 р. як диригент виступав з концертами у Дрездені, Ляйпціґу, Відні та Празі. Критика тепло сприйняла роботу молодого капельмейстера, відмітивши його безсумнівну обдарованість.

Персональна виставка живопису Ірини Дашкіної

 «Час тому. Перезавантаження майбутнього»

22.07.2025 – 03.08.2025

        Запрошуємо на персональну виставку художниці Дашкіної Ірини. Художниця за покликанням, вона з дитинства любила малювати, ліпити, створювати щось своїми руками. Після народження доньки та занять з нею відкрила для себе чудовий світ олійного живопису. Навчання професійним засадам пройшла у творчій майстерні спадкового художника Андріана Бабюка. Учасниця різних виставок в Україні та Німеччині.  Роботи Ирини знаходяться в приватних колекціях України, Франції, Німеччини, Америки. З початком повномасштабного вторгнення брала участь у благодійних проектах з надання допомоги українським біженцям та працювала як арт-терапевт.

        Більшість робіт було написано під час обстрілів як опір. Але, за словами художниці, сьогодні хочеться згадати про красу, природу, просте й мирне щастя.  Ірина вірить у те, що думка та образ можуть повернути в світ гармонію та радість.

       Художниця щиро рада всім. Ласкаво запрошуємо!

Виставка-об’єднання живопису харківських митців

 «ЗЦІЛЕННЯ ДУШІ»

19.07.2025 – 26.07.2025

            Ця виставка — результат нашого щирого прагнення ділитися світлом, натхненням і внутрішньою гармонією. Нас обʼєднало бажання творити й дарувати емоції, що торкаються душі — через колір, форму та відчуття.

            Ми — харківʼянки, кожна з нас має свій шлях, свій стиль і бачення, але всіх нас єднає віра в те, що живопис має силу зцілення. У процесі створення ми віднаходимо внутрішній баланс і передаємо цей стан у своїх роботах.

           «Зцілення душі» — не просто назва. Це спільна ідея, що обʼєднала нас: показати, як мистецтво дарує силу, красу, любов і спокій. І як важливо берегти світло в собі — за будь-яких обставин.

1.Куцина Ольга:

«Друже, я щиро радію нашій новій зустрічі. Маю чим поділитися і про що розповісти. Сподіваюся, ти відчуєш у моїх роботах щось близьке й це відгукнеться тобі в душі. Хай про мене скажуть мої картини».

2.Касьяненко Вероніка (Kasia) — харківʼянка, художниця й психологиня, яка поєднує силу мистецтва з глибиною людської душі. Для неї психологія й живопис нерозривні: слова зцілюють, а барви на полотні — мовчки лікують і надихають. Вероніка вірить: як психологія лікує словом, так живопис — ніжністю кольору. Вона щиро вдячна родині, коханому й наставниці Ользі Петрівні за любов, підтримку й віру, що допомагають їй зростати. Мистецтво для неї — ніжний дотик до серця в ці непрості часи, коли так бракує тепла. Вона закохана в життя і людей, у їхню красу й силу. Її творчість — це спроба подарувати промінь любові, мова душі та шлях до глибшого розуміння себе і світу.

Декларація про державний суверенітет України. З історії незалежності

16 липня виповнюється 35 років від дня ухвалення Верховною Радою Української РСР Декларації про державний суверенітет України. Цей документ є одним із найважливіших в історії державності України. Безперечно, що з цією подією розпочався незворотній шлях України до остаточного проголошення її незалежності та виходу зі складу Радянського Союзу.

Декларація про державний суверенітет приймалась у часи кризи горбачовської «перебудови», яка закінчилася розпадом СРСР. Її ухваленню передувала напружена і тривала робота депутатів тоді ще радянського за формою і складом парламенту. Конкретніше, 15 травня 1990 р. уперше в історії УРСР Верховна Рада почала працювати як постійний діючий орган. У тому ж місяці були ухвалені постанови про склад Президії першої сесії Верховної Ради Української РСР дванадцятого скликання та про її порядок денний. Питання розгляду Декларації про суверенітет Української РСР, як було зазначено в документі, було одним із 36, запропонованих до розгляду сесії.

Українська Державність загартовується у боях

15 липня 2025 р. Україна відзначає День Української Державності. Встановлений Указом Президента України від 24 серпня 2021 р. для утвердження спадкоємності понад тисячолітньої історії українського державотворення, «дбаючи про благо Вітчизни та боронячи суверенітет, територіальну цілісність і незалежність України, а також зважаючи на необхідність утвердження історичної справедливості». Цього року Україна вшановує Державність в умовах наймасштабнішої і найкривавішої війни, спровокованої повномасштабною російською агресією. Коли ворог намагається захопити наші землі, прагне знищити українську державу та незалежність. Спаплюжити нашу історію, нівелювати ідентичність.

День Української Державності відзначається водночас з Днем Хрещення Руси–України, днем вшанування пам’яті Київського князя Володимира Великого, який прийняттям 988 р. християнства як державної релігії, окреслив цивілізаційний вибір України. Цей шлях, зорієнтований на Європейський культурно–релігійний простір, торували в різний час Галицько–Волинське князівство, Козацька держава, Українська Народна Республіка (УНР), Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР), Українська Держава гетьмана Павла Скоропадського, Карпатська Україна та сучасна незалежна Україна.

?Шановні харківʼяни та гості
нашого міста!
Запрошуємо вас відвідати виставку натхнення та творчості «Джерело
краси».
? 16 по 20 липня.
м. Харків, вул. Сумська, 25
ВЦ «Бузок» (малий зал).
⏰ з 10-00 до 18-00 щодня, крім понеділка. Вхід вільний.
Для вас будуть представлені
SAIRISH_ART це авторські вироби з епоксидної смоли/ароматичні свічки.
А також прикраси з натуральних
каменів, в тому числі з перлів, коралів, бурштину тощо.
?Дозвольте собі розкіш носити прикраси з натурального каміння, прекрасні творіння природи.
До зустрічі на виставці ?
Для Вас, з любов'ю! ❤️