Любив і сіяв українське слово. До ювілею Володимира Степановича Александрова

2 липня виповнюється 200 років від дня народження знаменитого харків’янина — українського письменника, музиканта, фольклориста Володимира Степановича Александрова (1825–1894). Лікар за фахом, значну частину свого життя присвятив роботі на ниві української культури. Діяльність поета, перекладача, видавця була тісно пов’язана з Харківщиною.

Володимир народився 1825 р. у с. Бугаївка Ізюмського повіту у сім’ї сільського священника Степана Александрова, який любив українську літературу і сам писав. Юнак наполегливо здобував освіту в Куп’янському повітовому училищі. Літературні таланти виявив під час навчання в Харківському колегіумі, де його обґрунтовано вважали одним із кращих учнів. Володимир отримав репутацію поета, коли оприлюднив свої україномовні вірші. Високу оцінку викладачів заслужили його переклади давніх античних трактатів. Також цілком відповідально ставився він до навчання в Харківському університеті, медичний факультет якого закінчив казенним коштом у 1853 р. Прагнення до знань, здобутки у навчанні були запорукою успішної кар’єри. За роки бездоганної служби, військовим медик В. Александров отримав звання генерала та цивільний чин статського радника.

Але ж за покликом душі В. Александров все життя полишався подвижником, просвітником. Який не жалів ані часу, ні своїх коштів на поширення друкованого українського слова. В акровірші «До України» поет висвітлив обрану їм роль:

ВИСТАВКА ДЕКОРАТИВНО-УЖИТКОВОГО МИСТЕЦТВА СПІЛЬНОТИ МАЙСТРІВ
 «Art Гурт А»

18.06.2025 – 21.06.2025

З 18 по 21 червня 2025 року в інформаційно-виставковому центрі «Бузок» відбудеться виставка декоративно-ужиткового мистецтва майстрів спільноти «Art Гурт А».
Представлені роботи створені майстрами міста Харків, незважаючи на всі труднощі сьогодення.
Висловлюємо щиру подяку всім, хто долучився до організації цієї виставки.

Відвідавши виставку, ви зможете не тільки насолодитися красою, але й підтримати мистецтво.
Долучайтеся до нас та відкривайте для себе світ творчості!

Часи роботи: 10.00 – 18.00.    Вхід вільний.    
Дата: 18- 21 червня 2025 року.
Місце: інформаційно-виставковий центр «Бузок» (праве крило ХНАТОБу, Сумська, 25).

#виставка #мистецтво #харків #Бузок

Олександр Виєзжев — організатор Першої художньої виставки Харківського гуртка художників

13 червня виповнилося 160 років від дня народження Олександра Миколайовича Виєзжева (1865–1918), українського живописця і громадського діяча. Відомого тим, що в 1900 р. організував харківський гурток живописців, на основі якого створено «Товариство харківських художників».

Народився Олександр 13 червня 1865 р. у місті Зміїв Зміївського повіту Харківської губернії. Прагнення талановитої дитини до малювання підтримали батьки, які допомогли Олександру потрапити до приватної Харківської художньої школі М.О. Раєвської–Іванової. Як відомо, близько 4 відсотків учнів школи продовжили фахове навчання у вищих навчальних закладах. У 1887–1890 рр. юнак здобував освіту в Петербурзькій академії мистецтв. З 1889 р. він вже мав досвід участі у художніх мистецьких виставках. Персональні виставки О. Виєзжева пройшли в Санкт–Петербурзі у 1905 р. і м. Петрограді 1915 р. Але головним його здобутком, стала організація та проведення в Харкові справжньої мистецької події, яка залишила пам’ять в історії міста.

Художник підтримував дружній зв’язок з сім’єю М.О. Раєвської–Іванової, провідними харківськими майстрами, до яких навідувався у Харкові. На початок 1900 р. він очолював гурток місцевих художників. Творче об’єднання відразу заявило про себе відкриттям виставки, яку успішно провело в Харківському художньо–промисловому музеї з 6 січня до 2 лютого 1900 р. Виставкові зали об’єднали 150 художніх робіт, авторами яких було більше двадцяти живописців.

Від харківського гуртка експонували картини відомі художники та громадські діячі. Викладач, педагог Микола Митрофанович Уваров (1861–1942). Майбутній юрист, студент Харківського університету, художник пейзажист і автор натюрмортів Василь Пилипович Леві (1878–1953). Пейзажист Калестин Михайлович Соломаха. Один з найвидатніших майстрів академічного натюрморту Євдоким Гнатович Волошинов (1823–1913). Художник, письменник і громадський діяч Василь Парфентійович Карпов (1834–1906). Графік, пейзажист, майстер інтер’єрних композицій Петро Олексійович Левченко (1856–1917).

Літня handmade виставка
«ЧАРІВНИЙ СВІТ HANDMADE»
від спільноти майстринь Слобожанщини «Творчі серця»

13.06.2025 – 15.06.2025
Де жінки творять — там сяє Харків!

? 13–15 червня
? ІВЦ «Бузок», вул. Сумська, 25
? з 10:00 до 18:00
? Вхід вільний!

? Що вас чекає?
? Унікальні handmade-вироби від майстринь Слобожанщини:
• прикраси
• аксесуари
• авторський одяг
• речі для інтер’єру
• натуральна косметика
• смачні та корисні солодощі
• іграшки

Усе створено вручну з любов’ю та душею!
? Майстер-класи для дітей і дорослих:
• Петриківський розпис
• Браслети шамбала
• Букети з намистин
? Веселий аквагрим для дітей — трохи магії прямо на щічках і носиках!
? Безпрограшна благодійна лотерея — збір коштів на авто для військового медика, який щодня рятує життя.

Приходьте всією родиною — творити, радіти, допомагати!

Майстер української національної вокальної школи Михайло Микиша

Нещодавно виповнилося 140 років від дня народження Михайла Венедиктовича Микиші (1885–1971) — обдарованого оперного співака, вокального педагога, народного артиста УРСР (1971). Творчість митця тісно пов’язана з Харковом. Видатний співак володів голосом широкого діапазону, який називали «шовковим» тенором, мав непересічне акторське обдарування.

Народився Михайло Микиша 6 червня 1885 р. у сім’ї незаможних селян у повітовому м. Миргород на Полтавщині. Хлопчика, який рано залишився сиротою, виховали в будинку бабусі.

Михайло здобував освіту у Миргородській художньо–промисловій школі за спеціальністю скульптура та малювання. Одначе йому подобалося співати і він співав у шкільному та церковному хорах. Обдарований хлопець після закінчення школи у 1902 р. вирішив присвятити життя співу.

Восени 1904 р. Михайло потрапив у клас до Олександра Пилиповича Мишуги. Цього відомого педагога своєю чергою український композитор Микола Лисенко запросив викладати до щойно відкритої ним Київської музично–драматичної школи. Заклад надавав вищу мистецьку освіту, де музичні дисципліни відповідали програмі консерваторії. Дев’ятнадцятирічний Микиша вже визначився з подальшою кар’єрою. За правилами школи до класу співу приймали хлопців з усталеним голосом віком від 17 років.

Михайло Яловий і доба «Розстріляного Відродження»

Нещодавно виповнилося 130 років від дня народження літератора Михайла Омеляновича Ялового (літературні псевдоніми Юліан Шпол, Михайло Красний; 1895–1937). Український поет, прозаїк і драматург брав діяльну участь у літературному житті 1920–1930–х рр. Саме з його арештом в 1933 р. нерідко пов’язують початок тривалих політичних репресій в письменницькому середовищі. Жертвою яких став і його рідний брат Костянтин Яловий — письменник, працівник редакції газети заводу ім. Т.Г. Шевченка, розстріляний у Харкові в 1937 р.

Михайло Яловий народився 5 червня 1895 р. в багатодітній сім’ї волосного писаря в селі Дар–Надежда Костянтиноградського повіту на Полтавщині (нині Берестинський район Харківської області). Батько утримував сім’ю, заробляючи здачею в оренду землі та працюючи нотаріусом. Мати, Феодосія Дмитрівна Ялова, працювала сільською вчителькою. Завдяки її старанням Михайло та молодші брати, Григорій та Костянтин, вивчали вдома англійську, німецьку, французьку та латинську мови, готувались до вступу в університет.

Середню освіту Михайло Яловий здобув у Миргородській гімназії. З 1916 р. навчався в Києві на медичному факультеті Університету святого Володимира. Революційний рух партії есерів (соціалістів–революціонерів), до якого примкнув М. Яловий, вплинув на його подальшу долю. Після партійного розколу він обрав сторону лояльних до більшовиків партійців, яких за назвою партійної газети назвали «боротьбистами». Проповідуючи ліві погляди, вони невдовзі влились у КП(б)У. У 1920 р. членом комуністичної партії став і Михайло Яловий. А за часів національно–визвольних змагань він очолював революційні органи влади на рідній Костянтиноградщині. Виконував партійні завдання, проводячи підпільну роботу в Одесі, на Херсонщині. У січні 1919 р. разом з К. Максимовичем, Л. Христовим, В. Гуцалюком був відряджений до Галичини для створення там партійної організації боротьбистів.

Подвижниця мистецької справи, засновниця Харківської художньої школи Марія Дмитрівна Раєвська-Іванова

Цього літа виповнюється 185 років від дня народження відомої української художниці і педагогині Марії Дмитрівни Раєвської–Іванової (1840–1912). Самовіддана громадська діячка, вона з 1869 р. впровадила практику художніх виставок харківських майстрів і відкрила у Харкові приватну художню школу, пізніше відому як міську школу малювання і живопису, згодом перетворену на художнє училище.

Слобожанщина завжди була багата та славна народними талантами. Ще у 1830–ті рр. етнограф, автор краєзнавчих публікацій про Харківщину Вадим Пассек писав: «художних здібностей у простого народу стільки, голоси такі чисті та дзвінкі, вухо та око такі вірні, що багато самоучкою співають прекрасно, грають на різних інструментах і без будь–яких посібників відмінно малюють». Проте гімназична, тим паче університетська освіта, яка передбачала всебічний розвиток талантів, була доступна далеко не кожному. Університетський центр у ХІХ столітті, на думку істориків Д. Багалія та Д. Міллера, помітно відставав саме у сфері художньої мистецької освіти, «не маючи у себе навіть правильно поставленої художньої школи малювання, живопису». У той же час, ніби всупереч обставинам, на Слобожанщині з’являлися зірки рівня Іллі Рєпіна.

Поштовхом до розвитку мистецьких інтересів харків’ян послугувала поява в місті молодої художниці прогресивних поглядів Марії Іванової. Вона народилася 1840 р. в заможній сім’ї у с. Гаврилівка Ізюмського повіту Харківської губернії. Європейського рівня освіту отримала, за особистим визнанням, «у Дрездені, в майстерні професора Ергардта навчалась рисування та живопису, у скульптора Кірхгода брала уроки ліплення, а в художника Дитріха — "уроки живопису аль фреско"».

У 1860–ті рр. художні виставки в Харкові були рідкістю. В експозиції переважали портретні роботи приїжджих майстрів. Інтерес глядачів до портретного жанру був величезний і пояснювався природніми обставинами. Фотографічні зображення не набули ще широкого розповсюдження і більшості харків’ян були не доступні. Також маловідомими загалу залишалися роботи художників з приватних колекцій, які зберігалися у будинках заможних родин. Іноді перегляд виставлених робіт досягав приголомшливого ефекту! У спогадах Марія Дмитрівна розповіла історію одруження свого дядька, предводителя повітового дворянства М.А. Антонова. Ще до знайомства з майбутньою нареченою він закохався у її художнє зображення. Побравшись, подружжя зберігало той портрет як реліквію або домашній оберіг.

Який батько, такий син. Гідний нащадок козацького роду

Петро Ковалівський

Нащадки старшино–шляхетського роду козацького сотника Ковалівського, який у середині ХVII століття заклав поселення поблизу Харкова, здобули добру славу і відомі далеко за межами Слобожанщини. У 2024 р. на мапі Харкова з’явилася нова назва вулиці на посвяту родини Ковалевських (Ковалівських). Відомих державних, військових діячів, науковців Харківського університету. До славної плеяди належить ім’я Петра Григоровича Ковалівського. Він є батьком професора–сходознавця, дослідника спадщини Г. Сковороди Андрія Ковалівського (1895–1969), чий 130–річний ювілей відмітили в лютому цього року. Активна громадська та наукова діяльність Петра Григоровича Ковалівського припала на буремні, наповнені подіями, часи ХХ століття, але залишається мало відомою.

Петро Ковалівський народився в 1865 р. у родинному маєтку в с. Розсохувате поблизу с. Золочів на Харківщині. Вищу освіту здобував на математичному факультеті Московського університету та в Московській вищій технічній школі. У 1892 р. отримав спеціальність інженера–механіка і розпочав свою трудову діяльність. Перейшов 1895 р. на педагогічну та культурно–просвітницьку роботу, якою займався до кінця своїх днів.

Його вважають творцем системи профтехосвіти в Україні. Професор Харківського інституту народної освіти, дійсний член Українського науково–дослідного інституту педагогіки, науковий співробітник музею Слобідської України ім. Г. Сковороди, він обрав провідним напрямком діяльності розвиток краєзнавства. Займаючись розробкою методики виробничих процесів, методики географії, П. Ковалівський опублікував чимало праць, присвячених природі та господарству Слобожанщини.

28–31 травня 1925 р. брав участь у роботі Першої всеукраїнської краєзнавчої конференції, на якій виголосив доповідь, присвячену методології краєзнавства. П. Ковалівський входив до складу керівного органу — Українського комітету краєзнавства від секції етнології та краєзнавства науково–дослідної кафедри історії України при Харківському інституті народної освіти. На кафедрі академіка Д. Багалія Петро Ковалівський керував краєзнавчою роботою, його син Андрій — підсекцією духовної культури.

Краєзнавчий рух на Харківщині. До Всеукраїнського дня краєзнавства

Українському краєзнавству виповнилося сто років. 28–31 травня 1925 р. у Харкові відбулася перша Всеукраїнська краєзнавча конференція за участю академіків Д.І. Багалія, Д.І. Яворницького, М.І. Яворського та інших відомих вчених, науковців і дослідників. Саме ця дата, 28 травня, вважається заснуванням краєзнавчого руху та обрана Всеукраїнським днем краєзнавства.

Науково–громадський рух з вивчення історії України, її старожитностей, природних особливостей, побуту та звичаїв українців має давню історію та напряму пов’язаний з Харківщиною. Наукові, громадські діячі, переважно викладачі Харківського університету, ще на початку ХІХ століття започаткували краєзнавчі дослідження на Слобожанщині. Завдяки їх зусиллям була розгорнута робота серед місцевого населення зі збору пам’яток матеріальної культури, зразків усної народної творчості. За її першими результатами, в університетській друкарні публікувались журнали й альманахи, книжки з українського народознавства.

Всесвітньо відомі здобутки харківських вчених: Дмитра Багалія, Миколи Сумцова, Стефана Таранушенка. Неабияке значення для становлення українського краєзнавства мала плідна діяльність Наукового історико–філологічного товариства при Харківському університеті. Важливою віхою у розвитку краєзнавства став ХІІ Археологічний з’їзд 1902 р., проведений в Харкові.

Корифей української сцени Марко Кропивницький

22 квітня виповнилося 185 років від дня народження Марка Лукича Кропивницького (1840–1910). Творча діяльність геніального актора, драматурга, режисера — «батька українського театру», визнана видатною і вписана золотими літерами до історії України, а його роботи увійшли до театральних підручників.

Марко Кропивницький народився 22 травня 1840 р. в с. Бежбайраки (нині с. Кропивницьке) в сім’ї управителя панських маєтків на Херсонщині. Освіту здобував у приватній школі шляхтича Рудковського, в Єлисаветградському училищі, в Бобринецькій повітовій школі, яку закінчив із похвальним листом. Юнак також брав участь в аматорському гуртку, в якому ставили п’єси українських і російських драматургів. Після невдалої спроби продовжити учення в Київській гімназії, Марко повернувся до Бобринця і пішов на службу до повітового суду. З 1862 р. М. Кропивницький як вільний слухач відвідував заняття на юридичному факультеті Київського університету. Так і не отримавши системної освіти, М. Кропивницький займався самостійно у бібліотеках м. Єлисаветграду.

Першим літературним досвідом Марка Кропивницького була п’єса «Микита Старостенко», написана за враженнями від перегляду однієї з перекладних мелодрам київського театру. Пізніше Кропивницький критично оцінив цю спробу пера, як твір недосвідченого автора. Нині п’єса відома у завершеному варіанті, який зазнав численних ґрунтовних авторських доробок.