30 років Конституції України: історія державотворення на шляху до свободи

28 червня 2026 р. Україна відзначає 30–ту річницю прийняття і введення в дію Конституції — головного нормативно–правового акта держави, який закріплює основи суспільного ладу, державний устрій, систему, порядок утворення, принципи організації і діяльності державних органів, права та обов’язки громадян. Ця визначна подія є доленосною для українців, які стійко та самовіддано боронять державу від російської агресії.

Сьогодні, в умовах повномасштабного російського вторгнення та героїчного протистояння ворогу, ця державна подія набула особливої ваги. Незалежність, права людини, єдність — ті головні цінності, закріплені Основним Законом і є ядром консолідації Українського народу.

Конституція України має багатовікову історію і вважається однією з найдавніших у світі. Перша відома кодифікація українського права «Руська правда», «Литовські статути», які увібрали в себе правові традиції Київської Русі та середньовічної Європи, акти періоду Гетьманщини — конституційні акти, які поставили Україну поряд з найрозвинутішими європейськими країнами.

Символ опору та єдності. До Дня кримськотатарського прапора

26 червня в Україні відзначається День прапора кримськотатарського народу. З цієї нагоди у всьому світі відбуваються заходи, покликані підкреслити єдність народів нашої держави у боротьбі за свободу, гідність і відновлення територіальної цілісності України.

День кримськотатарського прапора — це не лише вшанування національного символу, це також день пам’яті, єдності та опору. Прапор уособлює незламний дух кримськотатарського народу та його непохитну боротьбу за свободу і самовизначення. Поки світ продовжує стежити за трагічними подіями в Криму та в Україні, кримськотатарський прапор є потужним символом надії та стійкості.

Кримськотатарський прапор символізує боротьбу за право жити на рідній землі, втілює права та свободи одного з корінних народів України. Офіційно прапор був схвалений першим Курултаєм (загальнонаціональним з’їздом народних представників) кримських татар у грудні 1917 р. у Бахчисараї. За радянських часів корінний народ Криму зазнав переслідувань і репресій. Трагічна доля спіткала й прапор, який у 1929 р. був повністю заборонений. Кримінальним злочином було навіть його зберігання. Особливо активно репресивні органи застосовували покарання до незгодних з насильницьким виселенням кримських татар з рідної землі в 1944 р. Відновлення прапору відбулося 30 червня 1991 р. на другому Курултаї кримських татар у Сімферополі.

Пам’яті історика, захисника Батьківщини Валерія Романовського

26 червня мало б виповнитися 50 років від дня народження українського історика, культуролога, пам’яткознавця, архівознавця, музеєзнавця, краєзнавця, етнографа, бібліотекаря, педагога, громадського діяча, учасника російсько–української війни Валерія Станіславовича Романовського (1976–2023).

Старший викладач історії української та світової культури Харківської державної академії культури (ХДАК), доцент кафедри культурології, а за сумісництвом бібліотекар науково–дослідного відділу документознавства, колекцій рідкісних видань і рукописів Харківської державної наукової бібліотеки ім. В. Г. Короленка у 2014 р. добровольцем пішов у Збройні Сили України, брав участь в АТО на Луганщині. По службі у ЗСУ, став членом Громадської спілки «Координаційна рада громадських організацій ветеранів АТО». На початку повномасштабного вторгнення знову добровільно став на захист України, вступивши у лютому 2022 р. до лав Сил територіальної оборони. Після тяжких поранень, майже п’ять місяців боровся за життя. Валерій Станіславович помер, але залишилась його наукова спадщина і добра пам’ять колег та друзів.

Валерій Романовський народився 26 червня 1976 р. у м. Харкові. Навчався у школі № 6 з українською та англійською мовами викладання предметів. Середню спеціальну освіту здобув у Харківському педагогічному училищі. У 1998 р. закінчив з відзнакою Харківський національний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди за спеціальністю «Українська мова і література та історія». Продовжив навчання у Alma mater в аспірантурі на кафедрі історії України (1998–2001). Вважав своїм вчителем доктора історичних наук, професора Василя Білоцерківського. Під його керівництвом підготував кандидатську дисертацію за темою «Розвиток пам’яткознавства на Харківщині у XIX — на початку ХХ століття», яку захистив у 2007 р. в Харківському національному університеті ім. В.Н. Каразіна.

Слобожанщина 1920–х років у творах Петра Свашенка–Лісового

У червні виповнилося 135 років від дня народження українського письменника і журналіста, репресованого радянським режимом, Петра Андрійовича Свашенка–Лісового (1891–1937). Згадки про якого разом з популярними творами зникли після арешту в 1935 р. з газетних шпальт і бібліотечних полиць. Після його посмертної реабілітації з дозволу Спілки радянських письменників у «Держлітвидаві УРСР» вийшла збірка «Наші Слобожани. Повісті, оповідання, нариси» (1960), підготована В.П. Власенком. На батьківщині, у рідних Дергачах, на честь Петра Свашенка–Лісового 25 квітня 2024 р. перейменували вулицю. У творчості письменника збережено цінні спостереження та відомості для розуміння подій 20–х років ХХ сторіччя, тому твори автора і досі цікаві сучасному читачу.

Петро Свашенко народився 22 червня 1891 р. (з відомих дат саме ця закріпилась у офіційних довідниках) у с. Дергачі Харківського повіту Харківської губернії у багатодітній родині заможного торговця. Початкову освіту хлопець здобув у місцевій земській школі, одночасно підробляючи чорноробом на консервній фабриці.

У Першу світову війну він був мобілізований до царської армії і служив сапером на Південно–Західному фронті (1914–1917). Продовжуючи військову службу на Тернопільщині, займався журналістикою. Незабаром долучився до революційного руху в українській громаді 7–ї армії. Поділяв погляди есерів, у червні 1917 р. брав участь у ІІ Всеукраїнському військовому з’їзді в Києві. У березні 1919 р. став членом партії боротьбистів, а після її злиття з партією українських більшовиків став членом КП(б)У.

Фронтові враження й здобутий Петром Свашенком життєвий досвід обумовили напрямки його майбутньої письменницької діяльності. Хоча літературу як основну роботу Свашенко обрав не одразу. Спочатку він поєднував журналістику зі службою в радянських установах і дослужився до посади секретаря Ніжинського окружного виконкому (1924). Зосередившись на журналістиці, П. Свашенко (Петро Лісовий за обраним літературним псевдонімом) пройшов всі щаблі редакторської роботи. З березня 1919 р. в м. Умані працював редактором повітової газети «Сільська біднота». Потім кореспондентом газет «Вісті ВУЦВК» (1920) і «Селянське життя» (1921) на Чернігівщині.