Спортивні звитяги Олега Гончаренка
Спортивні звитяги Олега Гончаренка
Виповнилося 95 років від дня народження видатного українського та радянського ковзаняра Олега Георгійовича Гончаренка (1931–1986). Багаторазовий чемпіон та рекордсмен країни в класичному багатоборстві та на окремих дистанціях, вихованець харківського спорту, він став першим в історії чоловічого радянського ковзанярського спорту чемпіоном світу з класичного багатоборства, дворазовим призером зимових Олімпійських ігор.
Народився Олег Гончаренко в Харкові 18 серпня 1931 р. Мати Клавдія Гончаренко була відомою в Україні спортсменкою, яка займалася велоспортом і ковзанами. У Харкові родина проживала поруч зі стадіоном «Динамо», де взимку заливали велику ковзанку, на якій Олег змалечку проводив свій вільний час. Під час Другої світової війни Гончаренки пережили голодну окупацію міста. Підлітком Олег дізнався про загибель батька на фронті. Непростий шлях до визнання, розпочатий від стадіону «Динамо», яскраві моменти кар’єри спортсмен описав у автобіографічній книзі «Повість про ковзани».
Подорослішавши, він навчався в Харківському пожежно-технічному училищі (нині Національний університет цивільного захисту України). Кілька років хлопець тренувався сам, без тренера. Виступав за харківське «Динамо». Зрештою талановитого юнака помітили і допустили до фінальних стартів чемпіонату країни. Втім, перший успіх — бронзову медаль 1951 р. — змінило розчарування наступного сезону, коли Гончаренко посів на цих змаганнях скромне 10-те залікове місце. Натомість невдалим в кар’єрі молодого спортсмена 1952 р. ніяк не можна назвати. На офіційних змаганнях зі швидкісного бігу на ковзанах 20-річний Олег Гончаренко 16 разів покращував рекорди Харкова й області.
Зірковим для українського спортсмена видався лютий 1953 р. У складі радянської команди, яка вперше після тривалої перерви взяла участь у чемпіонаті світу з ковзанярського спорту, 14–15 лютого О. Гончаренко успішно змагався на льодовій арені у м. Гельсінкі у Фінляндії. Він виграв дистанцію 5000 м, здобув перше місце на дистанції 10 000 м та друге — на 1500 м. Здобувши перемогу за сумою балів у багатоборстві, Олег Гончаренко став першим радянським чемпіоном світу. Відповідно до правил тих років, переможець визначався за сумою результатів на спринтерських і стаєрських дистанціях. З цього й розпочалася звитяжна хода спортсмена, що тривала до кінця 1950-х рр.
Федір Бульбенко на Слобожанщині
Федір Бульбенко на Слобожанщині
Виповнилося 130 років від дня народження Федора Павловича Бульбенка (1896–1981), відомого в українській діаспорі США історика церкви, громадського та церковного діяча. До виїзду на еміграцію понад десять років життя він провів на Слобожанщині.
Федір Бульбенко народився в селі Романкове Катеринославського повіту Катеринославської губернії 11 серпня 1896 р. (ця дата зафіксована в архівній кримінальній справі, заведеній НКВС у 1938 р.). Батьки Павло Петрович Бульбенко і Мотрона Прокопівна (з роду Самарець) виховали хлопця в національно-патріотичному дусі. З юних літ Федір був знайомий з «Кобзарем» Тараса Шевченка, співав у церковному і народному хорах. На формування його внутрішніх переконань вплинуло також членство у товаристві Мануйлівської «Просвіти», до якої хлопець доєднався в 1913 р. Відтак і в рідному селі Ф. Бульбенко став одним із організаторів «Вільного козацтва», «Просвіти».
З 17 років Федір працював на залізниці в Катеринославі, де звільнений від призову на військову службу трудився і під час Першої світової війни. Після повалення царату Бульбенко добровільно доєднався до української армії. Закінчивши Київську військово-інженерну юнацьку школу Армії Української Народної Республіки в ранзі хорунжого, брав участь у збройній боротьбі за державність України. Відзначився у боях під Ушицею, Копайгородом.
Склалося так, що через важку хворобу Бульбенко залишився на підрадянській Україні. Зрозумівши, що його участь у активній військовій боротьбі вже завершилась, Федір влаштувався працювати до Саблино-Знам’янській цукроварні. Безкінечні «чистки», арешти (у 1921 і 1924 рр. Бульбенка заарештовували чекісти) змусили його часто змінювати місця роботи й проживання. А закінчивши вечірній факультет Харківського фінансово-економічного інституту та здобувши кваліфікацію інженера, Бульбенко з 1932 р. працював в «Цукротресті» у Харкові. Звідки його знов-таки як петлюрівця звільнили з роботи. Сподіваючись перечекати посилення політичного терору в «глибинці», Бульбенко виїхав до м. Мерефи що під Харковом. Працював бухгалтером дитячого санаторію. Все ж 1 червня 1938 р. він був заарештований Харківським обласним управлінням НКВС «як член контрреволюційної націоналістичної організації». Чекісти не бентежились правдоподібністю звинувачень і об’єднали слідчі матеріали «петлюрівця» Ф. Бульбенка з документами колишнього білого офіцера Івана Водянникова. За рік, коли уповільнилася машина масового терору, слідчу справу було припинено, а підслідних звільнено з-під варти.
Творчий клуб рукоділля «Натхнення» в ІВЦ "Бузок"
Творчий клуб рукоділля «Натхнення»
Голка-чарівниця у руках майстрині
Розмалює дивно біле полотно.
Різнобарвні квіти, наче на вітрині,
І чарівний вечір дивиться в вікно.
Для сердець відрада – ця чарівна мить,
Вечорів розрада – і душа летить.
(Л. Башкатова)
Харківський творчий клуб рукоділля «Натхнення» існує вже понад 10 років та об’єднує зовсім різних людей – за віком, професією, вподобаннями. За час існування ми неодноразово проводили виставки у різних виставкових залах міста. Так, вже традиційною стала наша виставка в інформаційно-виставковому центрі «Бузок» на зимові свята та до Дня міста.
Назва клубу цілком відповідає настрою, з яким творять наші талановиті майстрині. Усі роботи дуже відрізняються за тематикою та технікою: хтось вишиває хрестиком, хтось використовує бісер або інші матеріали та техніки. Але кожна наша робота виконується з великою любов’ю. Це відображає стан розуму, настрій, почуття. Це ілюстрація вподобань і смаків, які спонукають нас братися за кожну конкретну роботу.
Цю виставку ми присвячуємо нашому рідному місту-герою Харкову. Багато з цих робіт виконані в цей непростий час. Тому для нас вони мають особливе значення. Хочемо хоч трохи принести радість і гарний настрій нашим відвідувачам, поділитися теплом своїх сердець.
Незважаючи ні на що, ми продовжуємо творити і хочемо ділитися результатами нашої роботи. Запрошуємо вас на наше маленьке свято!
Засновник наукової школи, професор хімії Борис Красовицький
У серпні виповнилося 110 років від дня народження видатного українського ученого в галузі фізики та хімії, вченого-універсала Бориса Марковича Красовицького (1916–2008). Він був засновником національної школи органічних люмінофорів та заклав основу досліджень у галузі хімії люмінесцентних матеріалів. Науковець підготував понад 600 публікацій та монографій. Б.М. Красовицький був автором понад 200 винаходів, які широко застосовуються у сучасному світі. Йому також належать спогади про події в Харкові 20–30–х рр. ХХ ст., свідком яких він був.
Борис Красовицький народився 4 серпня 1916 р. у повітовому м. Суми Харківської губернії. З 1925 р. навчався в семирічній школі у Харкові, потім у школі фабрично–заводського учнівства Харківського електромеханічного заводу. Після її закінчення у 1933 р. він вступив на хімічний факультет Харківського університету. З кафедрою органічної хімії вишу пов’язана подальша наукова діяльність Б. Красовицького. Вчений вписав до славетної історії кафедри змістовні сторінки своїх наукових досягнень.
Спроможність цілісно ввійти до Харківської школи органічної хімії Борис Красовицький довів ще у роки навчання. Адже саме йому належала ідея створення «Наукового бюлетеня», попередника відомого журналу «Праць Інституту хімії». У 1934 р. цей замисел був підтриманий керівництвом університету. Разом з групою однодумців з числа студентів та викладачів Красовицький реалізував ідею, підготувавши й опублікувавши перші два номери часопису. Одначе на цьому він не думав зупинятися. Активний діяч студентської громади, Борис Красовицький став ініціатором створення першого у нашій країні студентського наукового товариства. У 1938 р., після закінчення університету з відзнакою, Б. Красовицький вступив до аспірантури Інституту хімії. На його формування як науковця суттєво вплинули наставники — науковий керівник, завідувач кафедри органічної хімії та відділу органічної хімії Інституту професор Євген Семенович Хотинський та директор Інституту хімії Харківського університету, пізніше віцепрезидент Академії Наук України професор Андрій Іванович Кіпріанов.
1937-й у житті Лева Шубникова. До Дня пам’яті жертв Великого терору
5 серпня в Україні вшановують пам’ять жертв Великого терору, розв’язаного у 1937 р. радянським режимом на теренах колишнього СРСР і який став однією з наймасовіших і найжорстокіших державних акцій в історії ХХ століття у світі. Величезні людські, моральні втрати від політичних репресій 1937–1938 рр. понесла Україна. За офіційними даними, лише за цей період в УРСР було заарештовано більш як 260 тисяч осіб. З яких понад 123 тисячі були розстріляні. Решту засудили до багаторічного ув’язнення в таборах ГУЛАГу, де значна частина сконала від нелюдських умов, каторжної праці, голоду та хвороб. Великий терор став складовою репресивної політики по відношенню до українського народу, яка включала Голодомор, депортації, переслідування церков та нищення національної культури.
Після проголошення незалежності України було розпочате поступове відкриття архівів радянських спецслужб. Оприлюднення імен жертв політичного терору завдяки державній програмі з підготовки серії книг «Реабілітовані історією» повернуло українцям пам’ять про багатьох репресованих та відновило історичну правду про злочини тоталітарного режиму.
Сьогодні, коли Україна відстоює свою незалежність і свободу, пам’ять про жертв Великого терору набула ще глибшого змісту. Як вагоме нагадування про небезпеку тоталітаризму, насильства та знехтування людських прав з боку держави і загрози політичних репресій. Збереження історичної правди є важливою умовою недопущення повторення подібних трагедій у майбутньому.
Великий терор був ретельно спланованою державною політикою масового насильства, спрямованою на повне підпорядкування суспільства тоталітарному режиму. Репресії охопили практично всі соціальні групи: селян, робітників, інтелігенцію, військових, духовенство, державних службовців, науковців, митців, представників національних меншин і навіть відданих членів комуністичної партії. У першу чергу виконавці волі Сталіна до списків на арешт вносили представників інтелігенції.
Виставка-об’єднання живопису харківських митців
«ЛИШЕ ОДНОГО РАЗУ ДОТОРКНУВШИСЬ…»
04.08.2026 – 08.08.2026
Є речі, до яких достатньо доторкнутися лише одного разу, щоб вони назавждистали частиною нашого життя. Мистецтво – одна з них.
Виставка «Лише одного разу доторкнувшись…» представляє творчість ОльгиПетрівни Куциної - художниці, педагогині та кураторки, разом із роботами їїучениць. Це зустріч різних поколінь, характерів і творчих голосів, об’єднанихпрагненням бачити, відчувати й передавати світ через мистецтво.Ольга Куцина здобула професійну мистецьку освіту, закінчивши художнюакадемію за спеціальністю «куратор-галерист». Сьогодні вона продовжуєнавчання на факультеті дизайну середовища, розширюючи власне творчебачення та досліджуючи взаємодію людини, мистецтва і простору.Для Ольги Куциної творчість – це насамперед рух. Рух думки й почуття, кольору йобразу, постійний пошук нової форми та нового погляду. Її роботи звертаються долюдини та природи, внутрішнього світу, пам’яті й часу, до краси тих миттєвостей,які ми часто не помічаємо у повсякденному житті.
Назва виставки – «Лише одного разу доторкнувшись…» - навмисно залишає думку незавершеною. Доторкнувшись до мистецтва, краси, кольору, до іншої людини чи власного внутрішнього світу, ми вже не залишаємося такими, як раніше. Іноді одного дотику достатньо, щоб почати бачити більше.
Особливе місце в експозиції посідають роботи учениць Ольги Петрівни.Педагогіка для неї – це не лише передача техніки та знань. Вони вчаться все бачитиразом: помічати світло і тінь, відчувати колір, шукати власну художню мову тамати сміливість говорити нею. Саме тому роботи учениць представлені поруч із роботами художниці як повноцінна частина виставки – як продовження творчого діалогу, в якому досвід однієї людини стає поштовхом для народження власного бачення іншої. «Лише одного разу доторкнувшись…» - це виставка про зустріч. З мистецтвом, із красою, з іншими людьми і, зрештою, із самим собою.Бо іноді достатньо лише одного дотику, щоб розпочався рух, який уженеможливо зупинити.
✨ ГАЛЕРЕЯ САМОЦВІТІВ у Харкові ✨
✨ ГАЛЕРЕЯ САМОЦВІТІВ у Харкові ✨
Запрошуємо вас у світ природної краси, витонченого стилю та справжнього натхнення ?
На виставці ви зможете побачити унікальні прикраси з натурального каміння, перлів та самоцвітів, відчути магію природної розкоші та знайти особливу прикрасу саме для себе.
? Подаруйте собі природну розкіш
? ІВЦ «Бузок» (малий зал)
? вул. Сумська, 25
? з 05.08 по 08.08
? 10:00–18:00
? Понеділок — вихідний
? Вхід вільний
Прикраси • Стиль • Натхнення
Завітайте та відкрийте для себе красу, створену природою ✨
2 серпня в Україні та світі відзначають Міжнародний день голокосту ромів (Міжнародний день пам’яті геноциду ромів). Міжнародний день пам'яті жертв нацистського геноциду ромів відзначається в Україні на державному рівні згідно з Постановою Верховної Ради України № 2085-IV від 8 жовтня 2004 року.
Калі траш - Чорний жах, як його називають самі роми. Міжнародний день пам’яті про нацистський геноцид ромів — пам’ятна дата, встановлена Прокламацією Міжнародної ради пам’яті геноциду ромів, яка була ухвалена 23 листопада 1996р. лідерами ромських організацій 10 країн Європи та Сполучених Штатів Америки на конференції «Геноцид — Пам'ять — Надія», що відбулася в Освенцимі 21-23 листопада 1996р. У ніч з 2 на 3 серпня 1944 року у нацистському таборі смерті Аушвіц-Біркенау в газових камерах було знищено 2897 циган. Загалом у цьому таборі з 23 тисяч циган, депортованих з 14 країн, загинуло понад 20 тисяч. Вважається, що під час геноциду від репресій загинуло від 600 тисяч до 1 млн 500 тис. ромів. Понад 90 відсотків ромського населення Австрії, Німеччини та Естонії було знищено фашистськими режимами. Під час Другої Світової війни в каральних акціях окупаційного режиму в Україні було знищено порядком 19-20 тисяч осіб національності рома. Проте тривалий час, навіть після поразки Гітлера та засудження нацизму, в Західній спільноті геноцид ромів з різних причин залишався поза увагою. Тим паче поза увагою він залишався в Україні, яка лише з незалежністю поступово почала відновлювати не викривлену радянською пропагандою пам’ять про події Другої світової війни.
Складовою частиною нацистського «нового порядку» в Україні стало знищення ромського населення. Після приходу до влади нацисти поступово ізолювали ромів, позбавляючи їх прав, доступу до освіти та заробітку. Наприклад, ромські артисти й музиканти були виключені з Імперської палати музикантів та діячів культури. Безробіття серед ромів, яке зростало через обмеження, нацисти видавали за доказ того, що роми є «асоціальними». Найбільш численних втрат зазнали роми, які проживали у Києві, на території Криму, Закарпатської, Вінницької, Одеської, Сумської, Черкаської та інших областях нашої держави.
Українська патріотка письменниця Любов Яновська
Українська патріотка письменниця Любов Яновська
Минає 165 років від дня народження української письменниці, громадської і політичної діячки, членкині Української Центральної Ради Любові Олександрівни Яновської (1861–1933).
Любов Щербачова (дівоче прізвище письменниці) народилася 30 липня 1861 р. в маєтку своєї бабусі, що розташовувався у с. Миколаївка Борзнянського повіту Чернігівської губернії. Бабуся Любов Боголюбцева походила з роду Білозерських. Її брат Василь Білозерській, був редактором журналу «Основа», а старша сестра й відома письменниця Ганна Барвінок стала дружиною Пантелеймона Куліша. Ще одна сестра бабусі Надія була матір’ю української письменниці Наталки Полтавки та бабусею літераторки Надії Кибальчич. Здавалося, у такій сім’ї Люба від народження була приречена до творчості. Проте батько, ротмістр Олександрійського гусарського полку, хоч і мав поетичний хист, не цікавився його вдосконаленням. А через українофобські погляди забороняв доньці вживати українську мову. Мати, «вихованка Куліша та патріотка–українка», згадувала письменниця, завжди підтримувала Любов у її зайняттях українською літературою.
Сім’я часто змінювала місце проживання за направленням батька. Тому дитинство дівчини минуло спочатку на території Польщі, потім у Полтаві, Кременчуці. Читати Люба навчилася у сім років завдяки сусідському хлопчику. Потім здобувала освіту в Кременчуцькому пансіоні, Полтавському інституті шляхетних дівчат. Займалася самоосвітою, цікавлячись філософською, художньою літературою. Мала співочі здібності, проте їх не розвивала. І навіть відмовилася від пропозиції принца Ольденбурзького стати його стипендіаткою. Адже консерваторію для навчання мала обирати за власними уподобаннями.
По закінченню інституту з відзнакою, з 1880 р. працювала домашньою вчителькою в с. Рудки Лубенського повіту. Там познайомилась з полтавським поміщиком Василем Яновським, який мав ліберальні погляди й був членом Київської громади. Одружившись, майбутня письменниця отримала прізвище Яновська (її літературні псевдоніми Ф. Екуржа, Омелько Реп’ях). За посередництвом чоловіка, Любов Яновська познайомилась з відомими українськими діячами: Житецьким, Лисенком, Лесею Українкою та Оленою Пчілкою. Ще й виявилося, що старший син добрих знайомих Шеметів — Володимир належав до переконаних українських патріотів. Він і пробудив у літераторки національну свідомість, потяг до культурної роботи.
Закохана в місто Харків письменниця Марія Романівська
28 липня виповнилося 125 років від дня народження української літераторки, сценаристки, дитячої письменниці Марії Михайлівни Романівської (1901–1983).
Вона народилася у сім’ї священника в 1901 р. в с. Єрки Миргородського повіту на Полтавщині. Коли дівчинці було чотири роки, батьки переїхали до м. Зіньків, де серед тиші зелених ланів, далеко від гомону великого міста Марія провела дитячі та шкільні роки. Марійка любила читати, захопилася поезією. У газеті «Полтавський вісник» був опублікований перший вірш одинадцятирічної Марії Романівської.
«З дитинства закохалася в музику пісень і музику слова. Маленькою складала вірші про кота Сірку і т. д. і наспівувала їх. Кохання до музики пройшло через все життя, було радістю і мукою, бо спочатку вчитись музиці було ні на чому, а потім ні в кого. Революція сонячним акордом вдарила в юну душу, але потім на час застигла. Кров лякала незагартовану душу — тому була доба химерних казок і закохання в чисте мистецтво», так письменниця згадувала місця і події, що стали джерелами її творчості.
Закінчивши у 1918 р. Зіньківську жіночу гімназію, у якій вчителювала мати, Марія поїхала до м. Полтави, де вступила одразу до Історико–філологічного факультету і музичної школи. Новостворений у жовтні 1918 р. за ініціативою товариства «Просвіта» Історико–філологічний факультет, мав покласти початок класичного університету Полтави. Викладали тут провідні професори Харківського університету: Дмитро Багалій, Микола Сумцов, Євгеній Черноусов, Іван Рибаков, Стефан Таранушенко, Володимир Щепотьєв. Нетривалий час — всього 2,5 роки до злиття з педагогічним інститутом, навчальний заклад залишався провідним вишом міста. Втім, у підсумку Марія Романівська обрала музику й Харків. «І в 1921 році — Харків, закохання в місто, потім закохання в сучасність, як прелюдія до могутньої симфонії майбутнього. Вірші од звуків природи і кохання почали переходити до інших мотивів». Молодою літераторкою оволоділо «бажання все побачити, все взнати і взяти з великого міста електричних вогнів, щоб понести їх в заснулі степи — потім колись». Дівчина вирішила продовжити навчання в Харківській консерваторії. А поки тривали національно-визвольні змагання залишилася вдома, працювала піаністкою театрального колективу в місцевому Народному домі, вчителькою на початкових музичних курсах, музичним керівником агітбригади червоноармійського полку.